Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Коли сонце схилилося до обрію, він пішов на схід, щоб до темноти вийти на Шиловичі, і невдовзі забрів на широке болото, покрите мохом, іржею та низькорослою вільшиною.

Не відхиляючись від визначеного напрямку, він далі брів навпростець, а ноги грузли все глибше, іржава, гнила вода набиралася в халяви.

Він напружено пригадував карту. Болота в цьому місці, здається, й не було позначено, чи просто він не звернув уваги. Ліс виднівся довкола приблизно на однаковій відстані, треба було тільки вирішити, як краще вибратися.

Він розглядався, коли почув віддалік дві короткі автоматні черги й одразу ж одиночні постріли, і насамперед подумав про Альохіна й Таманцева. Не гаючи й секунди, він кинувся праворуч, у той бік, де стріляли, насилу висмикуючи ноги й проклинаючи і це болото, і свою невдатливість. На ходу він весь час прислухався, сподіваючись почути умовний сигнал манком: «Потрібна допомога!», але над лісом знову запанувала тиша. Що там сталося?.. Ні в Альохіна, ні в Таманцева не було з собою автоматів — хто ж стріляв перший? Хто і в кого?.. Невже Альохіна чи Таманцева підстерегли, як Басоса?..

Знемагаючи від утоми, він вибрався на край болота, грунт під ногами став твердіший, чоботи грузли тільки до кісточок. За вузькою смугою гіллястого вільшняка здіймалися великі дерева. Квапливо продираючись крізь кущі, Андрій вискочив на маленьку галявинку, зарослу осокою, і ліворуч під кущами помітив джерельце, що било з-під землі; воно було обкладене чорними, наче обвугленими, корчами, наполовину встряглими в землю.

Ставши на коліна над ковбанькою, Андрій припав до води і жадібно пив, заразом квапливо вмиваючи розпашіле обличчя. Студена прозора вода відгонила болотом, од неї дуже щеміли зуби.

Він випростався на корчі, прислухався і вмить завмер від несподіванки… На темній болотній землі, кроків за три від себе, він побачив те, що шукав цілий день і про що можна було тільки мріяти: свіжі відбитки армійських чобіт, свіженькі, ще не встигли й вивітритися…

Було вже близько шостої; часу до повернення залишалося небагато, і він вирішив зайти на покинуту смолярню, що була десь кілометрів за два південніше, його тягло туди з самого ранку, мабуть, тому, що самотні будівлі посеред лісу чи десь у безлюдному місці завжди ваблять до себе.

Трупний сморід він почув здаля. Коли ж, орієнтуючись переважно за сонцем, вийшов до того місця, де в минулі роки варили смолу, дух гниття став зовсім нестерпний.

Ховаючись за кущами, він кілька хвилин прислухався і розглядав галявину, струмок, який пробігав через неї, і те, що залишилося від смолярні.

Дерев'яні будівлі праворуч від нього були зруйновані і частково спалені: там же бовванів димар напіврозваленої смоловарної печі із уламками вмурованого в неї котла. Поруйновано все це було не тепер, коли проходив фронт, а раніше — розвалля будівель і піч встигли порости мохом та бур'янами.

Ліворуч, ближче до Таманцева, на високому міцному підмурку стояла кам'яна коробка одноповерхового будинку, без покрівлі, без кроков. Його увагу привернули порожні віконні пройми, а точніше — густо пощерблені місця знизу і з боків довкола них на стіні. Що тут недавно була перестрілка, він встановив ще раніше із слідів на стовбурі дерева, і на кущах — за зрізаними кулями прив'ялими гілочками і листям, — сталось це днів вісім-десять тому.

У сповненій смородом тиші ледь чутно дзюрчав струмок, з лісу долинав неголосний спів пташок, але ні звуків, ні будь-яких ознак перебування тут чи поблизу людини Таманцев не виявив.

Під прикриттям кущів він перейшов лівіше, звідки до розбитого будинку залишалося метрів десять, і в кутку, між стіною й ганком, побачив роздутий, спотворений труп німця. На обличчі трупа, точніше на обкльованому до кісток світлому черепі, незворушно сидів великий синювато-чорний ворон з довгим загнутим дзьобом. Веселий натюрмортик, нічого не скажеш!

Переклавши пістолет із задньої кишені штанів у бокову, Таманцев ривком досяг ганку і вибіг східцями. З його появою стерв'ятник невдоволено злетів, а коли Таманцев заскочив до приміщення, у вікна з голосним карканням шарахнулися десятки ворон.

На темній підлозі між різним мотлохом, порожніми консервними бляшанками, шматками штукатурки і незчисленним розсипом стріляних автоматних гільз лежало в різних позах сім трупів — німці. Всі вони були без чобіт і без шкіряних поясів, з обдзьобаними воронням черепами і кінцівками, двоє — без мундирів, а один без штанів, у брудних підштаниках. Сотні синюватих мух роїлися на мертвечині.