Ю Несбьо - Червоногрудка

— Не знаю. Зателефонуй в КРИПОС.

— Зателефоную. Але що про це думаєш ти зі своєю інтуїцією?

— Що вбивство здійснене професіоналом, на побутове не схоже. Але, незважаючи на те, що воно здається продуманим, я не вважаю, що його планували заздалегідь.

— Чому?

— Саме вбивство вчинено майстерно, немає жодних слідів. Але місце вибране погано, вбивцю могли бачити з вулиці чи із заднього двору.

— Тут дзвінок на іншій лінії, я тобі потім потелефоную.

Харрі натиснув на «ЗАПИС» на автовідповідачі і перш, ніж з’єднатися з іншою лінією, переконався в тому, що магнітофон почав працювати.

— Харрі.

— Hello, my name is Constance Hochner [46] Харрі Холе говорить (англ.) . .

— How do you do, Ms. Hochner? [47] Здрастуйте, пані Хохнер (англ.) . — Я сестра Андреаса Хохнера.

— Зрозуміло.

Попри погану якість зв’язку, Харрі зрозумів: вона нервує. Проте вона перейшла до справи відразу:

— Ви уклали з моїм братом угоду, містере Холе. І ви не виконали свою частину цієї угоди.

Вона говорила з дивним акцентом, таким самим, як і в Андреаса Хохнера. Харрі машинально спробував уявити її собі — ця звичка залишилася у нього відтоді, як він працював слідчим.

— Розумієте, пані Хохнер, я не можу нічого зробити для вашого брата, поки не перевірю його інформацію. А поки що її ніщо не підтверджує.

— Але навіщо йому брехати, пане Холе? Коли він у такому становищі?

— Ось саме тому, пані Хохнер. З відчаю він міг зробити вигляд, ніби щось знає — навіть якщо не знає нічого.

На тому кінці тріскучої лінії (але де? у Йоханнесбурзі?) замовкли.

Потім Констанція Хохнер заговорила знову:

— Андреас попередив мене, що ви можете сказати що-небудь схоже на це. Я телефоную вам, щоб сказати, що у мого брата є додаткові відомості, які можуть вас зацікавити.

— Я слухаю.

— Але ви не отримаєте цих даних, поки ваш уряд не займеться справою мого брата.

— Ми зробимо все, що зможемо.

— Я зв’яжуся з вами, коли ми переконаємося, що ви хоча б щось робите.

— Ви й самі розумієте, що через голову нічого не робиться, пані Хохнер. Спочатку ми повинні перевірити наявні дані, а вже потім допомагати вашому братові.

— Моєму брату потрібні гарантії. Суд у його справі почнеться за два тижні. — Її голос затремтів на середині фрази, і Харрі зрозумів, що вона от-от заплаче.

— Все, що я можу, пані Хохнер, це пообіцяти, що я постараюся зробити все можливе.

— Я вас не знаю. Ви не розумієте. Вони хочуть його стратити. Ви…

— Але я все одно не можу запропонувати вам чогось більшого.

Вона почала плакати. Харрі чекав. Через якийсь час плач припинився.

— Пані Хохнер, у вас є діти?

— Так. — Вона схлипнула.

— І ви знаєте, в чому звинувачують вашого брата.

— Звичайно.

— Тоді ви розумієте, що він повинен зробити все від нього залежне для спокутування своєї провини. Якщо він через вас допоможе нам запобігти замаху, він зробить добру справу. І ви теж, пані Хохнер.

Він чув, як вона важко дихає у слухавку. На якусь мить йому здалося, що вона от-от знову заплаче.

— Ви обіцяєте, що зробите все можливе, пане Холе? Мій брат не вчиняв усіх тих жахливих речей, у яких його звинувачують.

— Обіцяю.

Харрі почув свій власний голос. Спокійний і твердий. А рука при цьому щосили стискала слухавку.

— Добре, — тихо мовила Констанція Хохнер. — Андреас сказав, що той, хто отримав гвинтівіку і розплатився з ним тоді в порту, і той, хто замовляв зброю, — це різні люди. Той, хто замовляв, був у них майже постійним клієнтом. Він молодший, добре говорить англійською, але зі скандинавським акцентом. Наполягав, щоб Андреас називав його «Принц». Андреас сказав, що вам слід пошукати його в колах, причетних до торгівлі зброєю.

— Це все?

— Андреас ніколи його не бачив, але каже, що відразу впізнає голос, якщо ви надішлете йому запис.

— Чудово, — сказав Харрі, намагаючись приховати розчарування в голосі. Він машинально розпрямив плечі, ніби набираючись духу, перш ніж збрехати. — Якщо що-небудь з’ясується, я спробую обговорити ваше питання з людьми в уряді.

Слова обпікали рота, як їдка кислота.

— Щиро дякую, пане Холе.

— Немає за що, пані Хохнер.

Останнє речення він повторив про себе ще двічі, вже після того, як вона поклала слухавку.

— Ото вже казна-що, — сказала Елен, вислухавши розповідь про родину Хохнерів;

— Подивимося, чи зможе твоя голова на секунду забути про те, що вона закохана по самісінькі вуха, і знов утнути свій фокус, — сказав Харрі. — Взагалі, опорні слова ти вже чула.