Ю Несбьо - Червоногрудка

— Річ не в тобі, Харрі. Якось я подумала, що один раз можна. Зважила всі «за» і «проти». Це стосунки двох дорослих людей. І більше вони нікого не обходять. Це ні до чого не зобов’язувало. До того ж з чоловіком, який подобається мені більше, ніж будь-хто з того часу… з того часу, як я розлучилася з Олеговим батьком. Тому я знаю, що одним разом справа не кінчиться. А це… це неможливо.

Ракель замовкла.

— Це через те, що Олегів батько був алкоголіком? — поцікавився Харрі.

— Чому ти про це запитуєш?

— Не знаю. Це могло б пояснити, чому ти не хочеш зі мною зв’язуватися. Не в сенсі, що ти вже досить пожила з алкашем, аби зрозуміти, що я — поганий варіант, але…

Ракель поклала свою руку на його.

— Ти зовсім не поганий варіант, Харрі. Не в цьому річ.

— А в чому тоді?

— Ми бачимося востаннє. Ось у чому річ. Ми не будемо більше зустрічатись.

Вона поглянула на нього. Тепер Харрі зрозумів. Сльози, які блищали в кутиках її очей, були не від сміху.

— І це все? — Харрі спробував посміхнутися. — Чи ти, як і всі у СБП, засекречена?

Ракель кивнула.

До їхнього столика підійшов офіціант, але, очевидячки зрозумівши, що зробив це невчасно, знову одійшов.

Ракель відкрила рот, збираючись щось сказати. Харрі побачив, що вона ладна заплакати. Ракель закусила нижню губу, поклала на стіл серветку, ривком відсунула стілець, підвелася і, ні слова не кажучи, пішла. Харрі сидів і дивився на серветку. Мабуть, вона довго стискала її в руці, подумав він. Серветка, зібгана жмутом. Харрі довго дивився на кульку, а та розгорталась, ніби біла паперова квітка.

Коли офіцера поліції Халворсена розбудив телефонний дзвінок, мерехтливі цифри на електронному будильнику показували 01.20.

— Це Холе. Я тебе розбудив?

— Та ні, — ні на мить не замислюючись, збрехав Халворсен.

— Я тут роздумував про Сверре Ульсена.

Судячи з хапливого дихання і шуму машин на тому кінці, Харрі йшов по вулиці.

— Знаю, що тобі потрібно, — сказав Халворсен. — Сверре Ульсен купив пару черевик «Комбат бутс» у магазині «Цілком таємно» по вулиці Генрік-Ібсенс-ґате. Ульсена впізнали на фотографії і навіть повідомили нам дату покупки. Виявилось, перед Різдвом КРИПОСівці вже побували там і перевіряли його алібі з приводу справи Халлґріма Дале. Але сьогодні я вже відправив про це факс.

— Я знаю, зараз я саме повертаюся звідти.

— Зараз? Хіба ти не збирався піти цього вечора до ресторану?

— Ну. Ми повечеряли по-швидкому.

— І ти повернувся на роботу? — недовірливо запитав Халворсен.

— Ну так, звичайно. Твій факс навів мене на деякі роздуми. Не міг би ти довідатися для мене ще дещо?

Халворсен застогнав. По-перше, Мьоллер недвозначно дав зрозуміти, що Харрі Холе більше не можна підпускати до справи Елен Єльтен. А по-друге, була субота, завтра — вихідний.

— Халворсене, ти мене чуєш?

— Авжеж.

— Уявляю, що тобі сказав Мьоллер. Наплюй на це. У тебе є можливість дізнатися дещо новеньке про роботу слідчого.

— Харрі, річ у тім, що…

— Помовч і послухай, Халворсене.

Халворсен подумки вилаявся. І приготувався слухати.

Ще в передпокої, вішаючи куртку на порожній вішак, Харрі вловив запах свіжосмаженої кави.

— Спасибі, що відгукнулися так швидко, Фьоуке.

— Та годі вам, — буркнув з кухні господар. — Таким старим, як я, завжди приємно допомогти молодим. Якщо, звичайно, я можу вам допомогти.

Фьоуке налив каву у два великих кухлі і сів біля кухонного столу. Харрі провів кінчиками пальців по важкій темній дубовій стільниці.

— З Провансу, — похвалився Фьоуке. — Дружині подобалися французькі селянські меблі.

— Чудовий стіл. У вашої дружини був добрий смак.

Фьоуке посміхнувся:

— Ви одружені, Холе? Ні? І не були одружені? Я б на вашому місці з цим не затягував. Знаєте, від самотнього життя можна з’їхати з глузду. — Він розсміявся. — Я знаю, про що кажу. Мені було тридцять, коли я одружився. Я одружився пізно. У травні п’ятдесят п’ятого.

Фьоуке показав на одну з фотокарток, що висіли над кухонним столом.

— Так це ваша дружина? — здивувався Харрі. — А я думав, це Ракель.

Фьоуке здивовано витріщився на нього, потім сказав:

— Авжеж, звичайно. Зовсім забув, що ви з Ракеллю знайомі по СБП.

Вони пішли у вітальню. Від минулого разу стоси паперів ще підросли і тепер громадились на всіх стільцях, крім того, що стояв коло бюро. Фьоуке розчистив місце біля захаращеного журнального столика.