Ю Несбьо - Червоногрудка

Він поглянув на годинник. Підвівся, підійшов до телефону-автомата в дальньому кутку ресторану, опустив у нього три крони, набрав номер і став чекати. Після трьох гудків слухавку взяли, і він почув її голос:

— Юль.

— Сіґне?

— Так.

З її голосу він зрозумів, що вона вже боїться, що вона впізнала, хто говорить. Він телефонував уже вшосте — може, вона вже вловила його графік і сьогодні чекала його дзвінка?

— Це Даніель, — сказав старий.

— Хто це? Що вам потрібно? — задихаючись, запитала вона.

— Я ж кажу, це Даніель. Я лише хотів знову почути те, що ти говорила того разу. Пам’ятаєш?

— Припиніть. Даніель помер.

— «Зберігати вірність і в смерті», Сіґне. Не до смерті, а в смерті.

— Я дзвоню до поліції.

Він повісив слухавку. Потім надягнув капелюх і пальто і вийшов на залиту сонцем вулицю. У парку Санктхансхьоуґен уже розпустилися перші бруньки. Все було як раніше.

На тлі рівного ресторанного гулу — гомону голосів, дзвенькоту столових приборів і човгання метушливих офіціантів — сміх Ракелі лунав якось по-особливому.

— …І не на жарт перелякався, коли побачив, що хтось залишив мені повідомлення на автовідповідач, — говорив Харрі. — Ну, ти знаєш, там блимає такий вогник. А потім на всю кімнату розлягається твій командний голос. — Харрі перейшов на бас. — «Це Ракель. Зустрічаємося в „Діннері“ в п’ятницю о восьмій вечора. Одягнися пристойніше і не забудь гаманець». Ти до смерті налякала Хельге, мені довелося дати йому подвійну порцію корму, щоб заспокоївся.

— Я так не говорила! — із сміхом заперечила Ракель.

— Ну, приблизно так.

— Ні. Це все через тебе, через твій автовідповідач. — Вона теж спробувала заговорити басом: — «Це Холе. Говоріть». Це так… так…

— Harry? [50] Тут: Бентежить (англ.) . — Правильно!

Це була чудова вечеря, чудовий вечір, і ось настав час усе зіпсувати, подумав Харрі.

— Мейрик відправляє мене до Швеції, шпигувати за нацистами, — сказав Харрі, крутячи в руці склянку. — На шість місяців. Від’їжджаю цими вихідними.

— А-а.

Харрі уразило, що на її обличчі не відбилося жодних почуттів.

— Сьогодні телефонував Сеструнчику і батькові, розповів їм, — вів далі Харрі. — Батько поговорив зі мною і навіть побажав успіху.

— Це добре. — Ракель ледь посміхнулась і заглибилась у вивчення меню. — Олег за тобою нудьгуватиме, — додала вона тихо.

Харрі підвів очі, але зловити її погляду не зміг.

— А ти? — запитав він.

Ракель усміхнулася.

— Тут є бананове морозиво а-ля Сичуань, — сказала вона.

— Замов два.

— Я теж за тобою нудьгуватиму, — сказала вона, переводячи погляд на іншу сторінку меню.

— Дуже?

Вона знизала плечима.

Харрі повторив запитання. Він побачив, як Ракель набрала повітря в груди, вже зібралася відповісти, але видихнула. Потім вдихнула знову. Нарешті вона сказала:

— Вибач, Харрі, але зараз у мене в житті є місце лише для одного чоловіка. Маленького чоловіка, якому шість років.

Немов крижаною водою облила.

— Ще раз, — сказав він. — Я не міг помилитися аж так.

Ракель одірвала погляд від меню і поглянула на Харрі здивовано.

— Ти і я. — Харрі нахилився до неї. — Тут, зараз. Ми фліртуємо. Нам добре разом. Але ми хочемо більшого. Ти хочеш більшого.

— Можливо.

— Не можливо, а напевно. Ти хочеш усього.

— І що з цього виходить?

— «Що з цього виходить»? Це ти мені поясни, «що з цього виходить», Ракеле. За кілька днів я виїжджаю до якогось шведського глухого закутка. Я людина невибаглива — просто хочу знати, чи буде, до чого повертатися восени.

їхні очі зустрілись, цього разу він зміг утримати її погляд. Вони довго дивилися одне на одного, і врешті-решт Ракель відклала меню вбік.

— Вибач. Мені не хотілося, щоб так вийшло. Розумію, це звучить дико, але… альтернативи немає.

— Що за альтернатива?

— Зробити те, що мені хочеться. Поїхати з тобою додому, роздягнути тебе і кохати тебе всю ніч.

Останні слова вона прошепотіла тихо і швидко. Нібито вона могла скільки завгодно довго не говорити їх, — але сказати їх можна було лише так. Прямо і відверто.

— А друга ніч? — запитав Харрі. — А решта ночей? Завтра, післязавтра, і за тиждень, і…

— Припини! — Вона сердито насупилася. — Ти повинен зрозуміти, Харрі. Це неможливо.

— Ну звісно ж. — Харрі дістав сигарету і закурив. Він дозволив Ракелі провести рукою по його щоці, губах. Обережний дотик відчувався як ляпас і відзивався німим болем.