Ю Несбьо - Червоногрудка

— На. — Принц кинув пістолет Сверре, підвівся і відійшов до дверей. — Тримай міцніше. Правда, ідеально збалансований?

Сверре безвільно вчепився в рукоятку пістолета. По спині горохом котився піт. «Стеля тече», — от і все, про що він думав: куля проробила ще одну дірку в стелі, а вони з матір’ю досі не домовляться з ремонтниками. Ульсен думав про це і чекав. Він заплющив очі.

— Сверре!

«У неї такий голос, ніби вона випила. — Він стиснув пістолет. — У неї завжди такий голос». Ульсен знову розплющив очі і побачив, як Принц, ніби у сповільненій зйомці, розвернувся біля дверей — обома руками він тримав блискучий чорний «Сміт-Вессон».

— Сверре!

З дула вихопилось жовте полум’я. Ульсен уявив собі матір, яка стоїть внизу біля сходів. За мить куля влучила йому в лоб, вийшла через потилицю, через слово «Heil» в татуюванні «Sieg Heil», пробила дерев’яну панель облицювання, пройшла крізь утеплювач і застрягла в зовнішній стіні. Але у цей момент Сверре Ульсен був уже мертвий.

Харрі ледве виканючив паперовий стаканчик кави у слідчої групи. Зараз, стоячи перед маленьким непоказним будиночком на Круклівеєн, що в Б’єрке, Харрі дивився, як молодий поліцейський, залізши на драбину, відзначає в даху отвір, через який вийшла куля. Вже почали збиратися зіваки, і навколо будинку про всяк випадок натягнули жовті стрічки загорожі. Людину на драбині осявали промені призахідного сонця, але сам будинок містився в низині, і там, де стояв Харрі, було прохолодно.

— Значить, ти прийшов відразу ж після того, як це сталося? — почув Харрі голос позаду себе. Обернувшись, він побачив Б’ярне Мьоллера. Начальник відділу поліції тепер рідко виїздив на місце злочину, але Харрі багато разів чув, що слідчий Мьоллер гарний. Натякали, що краще б він ним і залишався. Харрі простягнув Мьоллеру свою каву, але той відмовився.

— Так, я прийшов хвилин за п’ять, — відповів Харрі. — Хто вам це розповів?

— Центр оповіщення. Там сказали, ти попросив підкріплення відразу після того, як Волер повідомив про перестрілку.

Харрі кивнув на червоний спортивний автомобіль біля воріт.

— Коли я під’їхав, то побачив машину Волера. Я знав, що він поїхав сюди, і думав, що все гаразд. Але коли я вийшов з машини, то почув якесь страшне завивання. Спершу я подумав, що виє який-небудь собака в сусідньому дворі, але, підходячи до будинку, зрозумів, що звук іде звідти і що виє не собака, а людина. Я не став випробовувати долю, а попросив підкріплення з Екернської поліцейської дільниці.

— Це ридала мати?

Харрі кивнув:

— У неї була істерика. Ми витратили хвилин тридцять, аби заспокоїти її і добитися чогось зрозумілого. Зараз вона у вітальні, з нею розмовляє Вебер.

— Старий сентиментальний Вебер?

— Вебер — чолов’яга що треба. Він бурчить на роботі, але з людьми в подібних ситуаціях уміє поводитися як ніхто інший.

— Знаю. Я просто жартую. Як там Волер?

Харрі знизав плечима.

Зрозуміло, — сказав Мьоллер. — Волера так просто не проб’єш. Це добре. Зайдімо всередину, погляньмо?

— Я там уже був.

— Значить, будеш показувати.

Помаленьку (бо Мьоллер дорогою вітався з кожним із колег, з якими давно не бачився) вони дісталися до другого поверху.

У спальні було не проштовхатися від експертів слідчої групи, раз у раз спалахували бліци фотоапаратів. На ліжку лежав шматок чорного пластика з нанесеним на нього білим контуром.

Мьоллер поглянув на прикрашені нацистськими атрибутами стіни кімнати. «О Боже!» — пробурмотів він.

— Сверре Ульсен, як я розумію, голосував не за Робітничу партію, — прокоментував Харрі.

— Не чіпай нічого, Б’ярне! — гримнув голос, — Харрі впізнав старшого техніка-криміналіста. — Пам’ятаєш, як було минулого разу?

Мьоллер пам’ятав, у всякому разі, він добродушно розсміявся.

— Коли Волер увійшов до кімнати, Сверре Ульсен сидів на ліжку, — почав Харрі. — Волер, як він сам говорить, став біля дверей і запитав Ульсена, де той був у ніч вбивства Елен. Ульсен нібито не пам’ятав числа, і Волер розпитував його далі, доки нарешті стало ясно, що в Ульсена немає жодного алібі. За словами Волера, коли він запропонував Ульсену пройти з ним до дільниці і дати свідчення, той зненацька дістав револьвер, мабуть, з-під подушки, і відкрив вогонь. Куля пройшла у Волера над плечем і прострілила двері — ось отвір, — а потім і дах. Тоді Волер, за його словами, вихопив табельний пістолет і вистрелив в Ульсена, доки той не встиг знову спустити курок.