Ю Несбьо - Червоногрудка

Коли Харрі йшов приймальнею повз Лінду, та гукнула, що на його полиці для листів лежить факс, і Харрі на ходу схопив його. Список Халворсена. Проходячи коридором, Харрі переглядав імена, одночасно роздумуючи, що доброго можуть йому дати півроку з неонацистами у глухому закутку на півдні Швеції. Це не потрібно тому Харрі, який вирішив кинути пити. І тому, що чекає відповіді від Ракелі на запрошення на вечерю. І вже напевно — тому, хто полює на вбивцю Елен. Несподівано Харрі зупинився.

Останнє ім’я…

Не дивно, що в списку зустрілося ім’я давнього знайомого, але тут було й дещо інше. Щось клацнуло — цей звук лунав щоразу, коли він, почистивши свій «Сміт-Вессон» 38-го калібру, збирав його знову. Клацання, що ніби говорить: «Усе сходиться».

Харрі увійшов до кабінету й одразу ж зателефонував Халворсену. Той записав його питання і пообіцяв передзвонити, як тільки щось з’явиться.

Харрі відкинувся на спинку крісла. Він чув стукіт власного серця. Зазвичай Харрі було це не до снаги — скласти єдину картину зі шматочків інформації, зовні ніскільки не пов’язаних один з одним. Потрібне було натхнення. Коли за чверть години зателефонував Халворсен, Харрі здавалося, ніби збігло вже кілька годин.

— Саме так, — говорив Халворсен. — Один з відбитків, які слідча група знайшла на стежці, — від армійських черевиків «Комбат бутс» сорок п’ятого розміру. Марку вдалося встановити, тому що відбиток був від майже нового черевика.

— А ти знаєш, хто носить «Комбат бутс»?

— Ну так, звичайно, хлопці з НАТО — у Стейнк’єрі вони часто спеціально замовляють ці черевики. А ще я бачив, що їх носять деякі англійські футбольні фанати.

— Правильно. Ще скінхеди. Коричневі. Неонацисти. У тебе є які-небудь фотографії?

— Чотири штуки. Дві з Акерської культмайстерні і дві з демонстрації перед «Бліцом» у дев’яносто другому.

— Там хто-небудь є в шапці?

— Так, ті, що з Акера.

— Шапки в’язані?

— Зараз подивлюся.

У слухавці почулося шелестіння. Харрі став благати про себе.

— Більше схоже на берет, — нарешті сказав Халворсен.

— Певен? — запитав Харрі, навіть не намагаючись приховати розчарування.

Халворсен був цілком певен, і Харрі голосно вилаявся.

— Але, може, допоможуть чоботи? — обережно поцікавився Халворсен.

— Убивця викинув чоботи, якщо тільки він не ідіот. А те, що він розмазав свої сліди по снігу, доводить, що він зовсім не ідіот.

Харрі затарабанив по телефону. Він знову відчув цю дивну упевненість, що знає, хто вбивця. Харрі розумів, що це відчуття небезпечне. Небезпечне, тому що припиняєш сумніватися, чути ці тихі голоси, що сигналять про внутрішні протиріччя, про те, що в картині, як і раніше, не все сходиться. Сумнів — як холодний душ, а нікому не хочеться потрапити під холодний душ, коли от-от зловиш убивцю. Адже Харрі стільки разів був упевнений у своїх припущеннях. І помилявся.

Халворсен заговорив знову:

— Військові в Стейнк’єрі замовляли «Комбат бутс» прямо із США, так що навряд чи знайдеться багато магазинів, у яких можна їх купити. А якщо ці черевики були майже нові…

Харрі миттєво зрозумів хід його думок:

— Чудово, Халворсене! Знайди магазини, які ними торгують, почни з армійських. Потім пройдися по них з фотографіями, розпитай, чи не продавали кому-небудь з цих хлопців черевики в останні місяці.

— Харрі… е-е…

— Так, знаю, спочатку слід погодити з Мьоллером.

Харрі розумів, що знайти продавця, який пам’ятав би всіх, хто купував у нього взуття, майже неможливо. Завдання полегшується, якщо у покупця на потилиці татуювання «Sieg Heil», але все одно рано чи пізно Халворсену доведеться засвоїти, що, коли розслідуєш убивство, у дев’яноста дев’яти випадках зі ста йдеш хибним слідом. Харрі поклав слухавку і зателефонував Мьоллеру. Вислухавши аргументи Харрі, начальник відділку поліції відкашлявся і сказав:

— Приємно чути, що бодай у чомусь ви з Томом Волером сходитеся.

— Що?!

— Він телефонував мені півгодини тому і говорив приблизно те саме, що й ти зараз. Я дав йому дозвіл привести для допиту Сверре Ульсена.

— Чорт…

— Що таке?

Харрі сам не знав. 1 коли Мьоллер запитав прямим текстом — чи не хоче він що-небудь сказати, Харрі промимрив: «На все добре», — поклав слухавку і втупився у вікно. На Швейгордс-ґате починався час пік. Харрі вихопив поглядом з натовпу чоловіка в сірому пальті і старомодному капелюсі і проводжав його поглядом, доки той зник з очей. Харрі відчував, що пульс прийшов у норму. Кліппан. Про нього він уже майже забув, але тепер пригадав, і голова заболіла, як з похмілля. Захотілося набрати робочий телефон Ракелі, але він відтрутив од себе цю думку.