Ю Несбьо - Червоногрудка

— Авжеж, — сказав Халворсен. — Додому або на мобільник. Подумати тільки, у скількох…

Харрі перебив його:

— І ти просто просив цих громил люб’язно надати поліції свої особливі прикмети?

— Не зовсім. Я говорив, що ми шукаємо підозрюваного з довгим рудим волоссям, і запитував, чи не перефарбовували вони волосся, — відповів Халворсен.

— Не зрозумів.

— Якщо ти голений, що ти відповіси?

— Гм, — сказав Харрі. — Та у вас там у Стейнк’єрі справді народ тямущий.

Знову невпевнений сміх.

— Надішли список факсом, — попросив Харрі.

— Відразу ж, — щойно мені його повернуть.

— Повернуть?

— Один поліцейський з нашого відділу. Він сидів і мене чекав. Мабуть, йому він терміново знадобився.

— А я думав, що справою Єльтен займається КРИПОС, — сказав Харрі.

— Очевидно, ні.

— А що це за поліцейський?

— Здається, його звуть Воґен чи щось подібне, — відповів Халворсен.

— У відділі вбивств жодного Воґена немає. Часом не Волер?

— Точно, — сказав Халворсен і, зрозуміло, додав: — Подумати тільки, скільки нових імен…

Найбільше Харрі хотілося вилаяти цього молокососа за те, що передає матеріали слідства людям, яких навіть не знає, як звуть. Але момент для прочухана був непідходящий. Хлопець три ночі поспіль не спав і тепер, напевно, падав з ніг від утоми.

— Ти добре попрацював, — сказав Харрі, збираючись покласти слухавку.

— Зачекай! Твій номер факсу?

Харрі виглянув у вікно. Над Екеберґом знову збиралися хмари.

— Знайдеш у довіднику, — відповів він.

Щойно Харрі поклав слухавку, телефон зателенькав знову. Тепер це був Мейрик, він велів Харрі зайти до нього «цієї ж хвилини».

— Як там твоя доповідь про неонацистів? — запитав Мейрик, тільки-но побачив Харрі у дверях.

— Погано, — відповів Харрі і всівся у крісло. З-за голови Мейрика на нього дивився портрет норвезької королівської пари. — На клавіатурі западає клавіша «Є», — додав Харрі.

Мейрик увічливо посміхнувся, як король на портреті, і велів поки з доповіддю не квапитися.

— У мене тут для тебе інша справа. Мені щойно телефонував голова інформаційного відділу Об’єднання профспілок Норвегії. Сьогодні половина керівництва отримала факсом повідомлення з погрозою розправи. Підписані цифрами 88 — відоме кодування «хайль Гітлер». Таке відбувається не вперше, але цього разу справа просочилася в пресу. Телефонують уже сюди. Ми з’ясували, що розсипку робили із суспільного факсимільного апарата в Кліппані. Значить, до погрози треба поставитися серйозно.

— Кліппан?

— Містечко за три милі на схід від Хельсингборґа. Населення — шістнадцять тисяч. Головний розсадник нацизму в Швеції. Деякі тамтешні родини — нацисти з тридцятих років. Місце паломництва наших неонацистів — їздять подивитися, набратися досвіду. Коротше, Харрі, збирай валізи. — У Холе з’явилося неприємне передчуття. — Поїдеш шпигувати. Проникнеш у їхнє середовище. Твою легенду вже розробляють. Будь готовий до того, що тобі доведеться побути там деякий час. Ми вже попросили наших шведських колег підшукати тобі житло.

— Шпигувати, — повторив Харрі. Він не вірив власним вухам. — Який з мене шпигун, Мейрику? Я слідчий. Чи ви забули?

Було помітно, що Мейрик уже втомився посміхатися.

— Ти швидко навчишся, Харрі, це не проблема. Вважай це цікавим і корисним досвідом.

— Гм. І надовго це?

— На кілька місяців. Максимум на шість.

— На шість?! — вибухнув Харрі.

— Спокійно, Харрі. У тебе ж немає родини, немає…

— І хто зі мною в команді?

Мейрик похитав головою.

— Жодної команди. Ти поїдеш сам, так найнадійніше. А доповідати будеш особисто мені.

Харрі потер шию.

— Але чому я, Мейрику? У вас же цілий відділ фахівців із шпигунства і правих екстремістів.

— Колись треба порушувати правила.

— А як же гвинтівка Меркліна? У нас з’явився слід, що веде до старого нациста, а тут ці погрози, підписані «хайль Гітлер». Якби я не був зайнятий…

— Буде так, як я скажу, Харрі. — Мейрик більше не посміхався.

Щось тут негаразд. Харрі нюхом чув це, але не міг сказати, що саме і чому йому не подобається. Він підвівся, Мейрик теж.

— їдеш цими вихідними. — Мейрик простягнув йому руку.

Харрі подумав, що це зовсім уже дивно, про це ж раптом подумав і Мейрик. На обличчі начальника застигло збентеження. Але тепер було вже пізно, його рука з розчепіреними пальцями безпорадно висіла в повітрі, і Харрі швидко потис 11, — просто щоб скоріше усунути незручність.