Ю Несбьо - Червоногрудка

— Переведений із Стейнк’ера?

— Так точно.

— Харрі Холе. Я раніше сидів там, де зараз ти, лише в іншому кріслі.

— Воно зламалося.

Харрі посміхнувся:

— Воно завжди було зламане. Б’ярне Мьоллер просив тебе перевірити дещо у справі Елен Єльтен.

— Дещо? — недовірливо перепитав Халворсен. — Я тут три дні працював безвилазно.

Харрі сів у своє старе крісло, яке тепер стояло біля столу Елен. Уперше він побачив, який вигляд мав кабінет для неї.

— І що ти знайшов, Халворсене?

Халворсен спохмурнів.

— Гаразд, — сказав Харрі. — Ця інформація була потрібна мені — хочеш, можеш запитати в Мьоллера.

Обличчя Халворсена прояснилося.

— Ну звичайно, ти Холе з СБП! Вибач, що не зрозумів одразу. — Його хлоп’яче лице розпливлося в широкій посмішці. — Я пам’ятаю ту австралійську справу. Коли ж то було?

— Мені здається, що вчора. Але, як мовиться…

— Ах так, список! — Халворсен поплескав по стосу роздруків. — Тут усі, кого приводили до поліції, притягували до суду або засуджували за тяжкі тілесні в останні десять років. Більш як тисячу імен. Якраз це було зробити найпростіше, складніше з’ясувати, хто з них голиться наголо — цього в протоколах не пишуть. Будуть потрібні тижні…

Харрі відкинувся на спинку крісла:

— Розумію. Але в комп’ютер вноситься код застосованої зброї. Виокрем тільки тих, хто використовував ударну, і подивився, скільки залишиться.

— Я й сам думав запропонувати це Мьоллеру, коли побачив, який цей список довгий. Здебільшого ці злочинці використовували ножі, стволи або просто кулаки. Новий список буде готовий за кілька годин.

Харрі підвівся.

— Чудово, — сказав він. — Не пам’ятаю внутрішнього номера мого кабінету, але його можна знайти в довіднику. І коли наступного разу в тебе з’явиться гарна пропозиція, не бійся її висловити. Ми, столичні, не такі кмітливі.

Халворсен невпевнено засміявся.

Дощ із самісінького ранку періщив по вулицях, і лише опівдні яскраві промені сонця раптом прорвалися крізь обложні хмари, і за мить на небі вже не було ані хмаринки. Харрі сидів, закинувши ноги на стіл, а руки — за голову, і вселяв собі, що думає про гвинтівку Меркліна. Але думки його вилітали у вікно і линули уздовж вимитих дощем вулиць, що пахли теплим мокрим асфальтом, уздовж залізничних колій, нагору схилом Холменколлена, де в тіні ялин де-не-де ще лежав сірими плямами сніг і де вони з Олегом і Ракеллю напередодні стрибали через розмиті весняні стежки, намагаючись не попасти в глибокі брудні калюжі. Харрі неясно пам’ятав, що у віці Олега і сам ходив на такі недільні прогулянки. Якщо це були довгі прогулянки і вони із Сеструнчиком стомлювалися, батько клав на нижнє віття ялиночок шматочки шоколаду. Сеструнчик досі вірить, що шоколадки ростуть на деревах.

У перші візити Харрі Олег з ним майже не розмовляв. Це було навіть добре — Харрі і сам не знав, що сказати хлопчикові. Спільна тема знайшлася, коли Харрі зауважив, що в Олега в «геймбої» є «тетріс», і безсовісно, безжалісно обійшов шестилітнього хлопчака більш ніж на сорок тисяч очок. Після цього Олег став випитувати у нього всілякі речі типу «чому сніг білий» і так далі — чому дорослі так зосереджено морщать лоба, що на ніяковіння вже не залишається сил. Коли під час останньої прогулянки Олег помітив зайця-біляка і побіг за ним, Харрі узяв Ракель за руку: рука була холодна, а долоня — гаряча. Вона схилила голову набік і, розгойдуючи руки вперед і назад, усміхнулась йому, ніби хотіла сказати: «Це ми ненавсправжки». Відчувши, що, побачивши перехожих, Ракель якось напружилася, Харрі випустив її руку. Потім вони випили какао у «Фроґнерсетері», й Олег запитав, чому приходить весна.

Того дня Харрі запросив Ракель повечеряти разом. Удруге. Вперше вона сказала, що подумає, потім зателефонувала і відмовилася. Цього разу вона теж сказала, що подумає, але, у всякому разі, не відмовилася. Поки.

Задзвонив телефон. Дзвонив Халворсен. Йому плутався язик, він вибачався, що тільки-но прокинувся.

— Ось перевірив сімдесятьох із ста десяти підозрюваних у заподіянні тяжких тілесних тупим предметом, — сказав він. — Голених знайшов поки лише вісім.

— Як ти їх шукав?

— Обдзвонював. Подумати тільки, скільки народу можна застати вдома о четвертій ночі! — І Халворсен невпевнено засміявся, не чуючи відповіді співрозмовника.

— Ти що, дзвонив додому кожному? — нарешті запитав Харрі.