Ю Несбьо - Червоногрудка

Харрі поглянув на Мьоллера.

— Сумно?

— Жахливо.

Обоє спробували посміхнутися і на якийсь час замовкли.

— Ви, напевно, прийшли щось сказати мені, шефе. Що саме?

Мьоллер зіскочив зі столу і заходив по кабінету.

— Після перевірки алібі список з тридцяти чотирьох прізвищ скоротився до дванадцяти. Нормально?

— Нормально.

— Аналіз ДНК тієї лупи з шапки дав нам групу крові її власника. Така група — у чотирьох людей у списку. Ми взяли аналізи крові цих чотирьох і відправили перевірити на ДНК. Результати будуть сьогодні.

— Справді?

Я сподіваюся.

У кабінеті стало тихо, було чути лише, як скриплять гумові підошви Мьоллера, коли він повертається на каблуках.

— А версію, що Елен убив її хлопець, КРИПОС уже відкинув? — запитав Харрі.

— Ми перевірили і його ДНК.

— Ми повертаємося до того, з чого почали?

— У якомусь сенсі, так.

Харрі знову відвернувся до вікна. З величезного в’яза здійнялася зграя дроздів і полетіла на захід, у бік готелю «Плаза».

— А може, шапка — хибний слід? — припустив Харрі. — Я ніяк не можу зрозуміти, як злочинець, який не залишив більше жодних доказів і навіть не полінувався розмазати свої сліди на снігу, міг виявитися таким йолопом, щоб забути власну шапку всього за кілька метрів од жертви.

— Все може бути. Але на шапці — кров Елен, це ми визначили напевно.

Харрі побачив, як цуцик біжить назад, нюхаючи той-таки слід. Десь посередині газону він зупинився, деякий час із сумнівом водив по землі носом, потім нарешті побіг ліворуч і зник з очей.

— Отже, почнімо з шапки, — сказав Харрі. — До нашого списку можна додати тих, кого притягували або затримували за тяжкі тілесні. За останні десять років. Перевірте і фюльке Акерсхус. І потурбуйтеся…

— Харрі…

— Що?

— Ти вже не працюєш у відділі вбивств. Розслідуванням займається КРИПОС. Ти просиш мене пхатися в чужий хлів.

Харрі, нічого не відповівши, повільно кивнув. Він пильно дивився у вікно, кудись у бік Екеберґа.

— Харрі?

— Шефе, вам коли-небудь хотілося опинитися зовсім не там, де ви є? Хоча б цієї задрипаної весни.

Мьоллер зупинився і посміхнувся:

— Коли вже ти запитав, скажу, що мені завжди хотілося перебратись до Бергена. Та й дітям там було б ліпше.

— Але й там вам хотілося б працювати в поліції, правильно?

— Звісно.

— Тому що такі, як ми, ні до чого іншого не придатні?

Мьоллер знизав плечима:

— Напевно.

— А Елен була придатна. Я часто думав про те, яка це витрата людських ресурсів — таким, як вона, працювати в поліції. Що вона робила? Ловила поганих хлопців і дівчат. Це заняття для нас з вами, Мьоллере, але не для неї. Розумієте, про що я?

Мьоллер підійшов до вікна і став поряд з Харрі.

— Гадаю, у травні погода налагодиться, — промовив він.

— Так, — відгукнувся Харрі.

Годинник на Ґрьонланнській церкві вибив другу.

— Спробую підключити Халворсена, — сказав Мьоллер.

Зі свого тривалого і великого досвіду спілкування з жіночою статтю Бернт Браннхьоуґ засвоїв: якщо він не просто хоче жінку, але ладний добиватися її будь-що, на те можливі чотири причини — або вона гарніша за всіх решту, або сексуально задовольняє його краще за всіх решту, або з нею Браннхьоуґ повніше почуває себе чоловіком, або (що було найважливіше) їй подобається інший.

Браннхьоуґ вирішив, що останнє саме стосується Ракель Фьоуке.

Якось у січні він зателефонував їй під приводом, що йому потрібна доповідь про нового військового аташе при російському посольстві в Осло. Ракель обіцяла надіслати йому доповідь, але Браннхьоуґ заперечив, що такі відомості передаються лише в усній формі. Позаяк це було у п’ятницю ввечері, він запропонував їй зустрітися за кухликом пива в «Континенталі». Так він довідався, що Ракель — мати-одиначка. Вона просто відмовилася від запрошення, сказавши, що їй потрібно відвезти сина до дитячого садка, тоді Браннхьоуґ лукаво зауважив:

— Я вважав, у жінок вашого покоління для цього є чоловік!

Хоча прямо вона і не відповіла, з її слів Браннхьоуґ зрозумів, що чоловіка у неї немає.

Браннхьоуґ поклав слухавку, задоволений результатом, хоча досадував на себе за це: «ваше покоління», — він тим самим підкреслив їхню різницю у віці.

Потім він зателефонував Курту Мейрику й обережно, як тільки міг, став вивуджувати у нього інформацію про фрекен Фьоуке, не дуже, втім, турбуючись, що навряд чи вдасться бути таким обережним, щоб Мейрик не зауважив каверзи.