Volker Kutscher - Німа смерть

Позаду Геннінга на знімальний майданчик повз масивний прожектор на штативі протиснувся Рат. Помічник детектива на підлогу скинув важку підставку для фотоапарата камери – гупнувши нею так, що всі озирнулися. Натовп розступився, коли Рат побачив Ґрефа в компанії двох «шупо». Він зрозумів, чому ніхто не наважувається порушувати тишу чимось гучнішим за шепіт. Темно-зелений шовк у ногах у Ґрефа блищав елегантними, майже художньо – ніби для портрету – укладеними згортками, але насправді вишукана тканина огортала неприродно скорчене тіло жінки. Половина її обличчя була вкрита пухирями та спотворена глибоким опіком, що оголив підшкірну плоть. Інша половина лишалась у тіні, але дозволяла здогадатися, яким вродливим це обличчя мало бути до катастрофи. Рат не зміг уникнути мимовільних асоціацій із дволиким Янусом, а тоді – з історією доктора Джекіла і містера Гайда. Світле волосся, ідеально укладене в зачіску з правого боку, майже повністю згоріло з лівого. Голова і верхня частина тіла волого блищали, мокрий шовк темними плямами прилипнув до грудей і живота. Важкий прожектор притискав до підлоги ліве плече і частину руки.

Ґреф обійшов тіло і рушив назустріч Рату.

– Привіт, Ґереоне, – сказав він і прочистив горло. – Кепська історія. То там лежить Вінтер.

– Хто?

Ґреф недовірливо подивився на нього.

– Бетті Вінтер. Не кажи, буцім ти не знаєш, хто вона.

Рат знизав плечима.

– Мені треба побачити її обличчя.

– Краще не треба, – Ґреф ковтнув. – Це сталося під час зйомки. Прожектор упав на неї зі стелі. Звідтіля-оно, бачиш? – детектив змахнув рукою, показуючи вгору. – Добрячих десять метрів, а вага чимала. До того ж, він був увімкнений. Розжарений, як пекло.

Рат закинув голову і подивився вгору. Під стелею над подіумом, на мережі сталевих риштовань були прикріплені рядами різного розміру прилади направленого світла, розділені темними полотнищами, подібними до похмурих, монотонних прапорів. У деяких місцях важка тканина провисала, опускаючись навіть нижче прожекторів, частково затіняючи їх. Безпосередньо над тілом у щільному ряду світильників була прогалина – тільки обірваний чорний кабель, імовірно, досі підімкнений до електромережі, свідчив, що на цьому місці теж щось висіло.

– Навіщо їм стільки прожекторів? – здивувався Рат. – Чому не скористатися з природного освітлення? Хіба не заради зовнішнього світла павільйони зводять зі скла?

– Звук, – мовив Ґреф таким тоном, наче це слово все пояснювало. – Скло має погані акустичні властивості. Тому вони все тут позавішували. Найшвидший спосіб перетворити ательє німого кіно на студію звукового фільму.

– Ти досконало поінформований!

– Я щойно говорив з оператором.

Прожектор, який упав на актрису, був набагато більшим, ніж ті, що криміналісти застосовували вночі для освітлення місць злочину. Сталевий циліндр за розміром був не менший, ніж басовий барабан в оркестрі. Електричний кабель ледве затримав би падіння приладу, не кажучи вже про те, щоб запобігти йому. Тільки ізоляційний кожух міг його уповільнити – це було видно з оголеного в кількох місцях дроту.

– Отже, смерть нещасної на совісті цього сталевого монстра? – запитав Рат.

Граф похитав головою:

– І так, і ні.

– Як це?

– Вона померла не відразу. Прожектор практично спалив її, дивно, що з’єднання не розірвалося і світло горіло. А її партнер стояв поруч…

– Нещасне створіння в смокінгу?

– Так, Віктор Майснер.

– Думаю, я його знаю.

Ґреф підняв брову:

– То ти таки буваєш у кіно?

– Я бачив його раз у кримінальному фільмі. Він цілу годину грізно вимахував пістолетом, рятуючи якихось жінок.

– Він, імовірно, цього разу теж уявив себе рятувальником. Тільки, замість пістолета, скористався з відра води. Відра з водою тут скрізь, через підвищену небезпеку пожежі. У будь-якому разі, скидається, що він завдав нещасній Вінтер удару електричним струмом. Принаймні, вона одразу перестала кричати, усі запобіжники спрацювали і світло згасло.

– Вона могла вижити після падіння на неї розпеченого прожектора?

Ґреф стенув плечима:

– Побачимо, що скаже медексперт. Так чи йнак, її акторська кар’єра урвалася тієї миті, як на неї впав прожектор. Навіть якби вижила, вона б навряд чи грала в романтичних комедіях.

– Схоже, наш горе-Едіп усвідомлює, що він накоїв, – кивнув Рат на заплаканого Майснера.

– Здається, що так.

– З ним уже розмовляли?

– Наші колеги намагалися… Безнадійна справа.