Volker Kutscher - Німа смерть

Вона сприйняла це як вияв пристрасти, а насправді то була лють, невимовна агресія, що виривалася назовні власним шляхом, атакуючи невинну особу – так само згодом, коли вона привела його до своєї маленької кімнатки на мансарді, і він накинувся на неї так жадібно, ніби не був із жінкою впродовж ста років.

Вона назвала це «кохатися».

А його лють вона назвала пристрастю.

Так само вона помилялася щодо всього, що відбувалося згодом – щодо їхнього «кохання», як вона це називала, і на що він не знаходив належного визначення, що почалося феєрверками і побажаннями на майбутнє і від самісінького початку не мало жодного майбутнього. Він це відчув вже під час перших поцілунків, попри те, що алкоголь і гормони змивали геть будь-які застереження. Він це знав напевне новорічного ранку, коли вона принесла йому каву в ліжко і закохано всміхалася до нього.

Спершу його приємно схвилювали пахощі свіжої кави. Але потім він побачив її закохане обличчя.

Він випив каву і втомлено посміхнувся їй.

То була перша брехня. Перша з багатьох, яким судилося прийти слідом за нею. Іноді він брехав, не маючи наміру, не вбачаючи сенсу в брехні, а іноді навіть не усвідомлював, що бреше. Щодня брехня розросталася, щодня ставала нестерпнішою. Він давно вже мав би серйозно з нею поговорити.

І ось тепер, її голос у слухавці, її позірно весела балаканина про «Фашінґ», про побачення, про танці й розваги, про карнавальні костюми й інші недоречності розкрили йому очі. Настав час покласти цьому край – але не по телефону.

І, звісно, не по робочому телефону. Рат зиркнув на детектива Ґрефа, який пильно переглядав якесь досьє, а тоді навпростець запропонував Каті зустрітися в кафе «Уланд Ек». Задля розмови.

– Чого тебе тягне на Кудамм [2] Розмовна назва бульвару Курфюрстендамм у Берліні. ? Нам треба їхати до Шенеберґа, – озвався Ґреф, не підносячи голови.

– У Шенеберґ поїдеш ти.

Рат віддав детективові ключі від машини, а сам подався до «Уланд Ек». Каті працювала неподалік.

Попри те, вона досі не показалася.

Рат знову розгорнув часопис «Місячник Криміналіста», який читав до того, як підійшов кельнер. Радник кримінальної поліції Ґеннат, його начальник в Інспекції А на Алексі [3] Тобто на (площі) Александерплац. , доповідав про вражаюче розслідування серії нерозв’язаних справ про жахливі вбивства в Дюссельдорфі – він із кількома обраними берлінськими колегами надавали послідовну допомогу місцевій кримінальній поліції. Рат відмовився від нагоди поїхати з ними, попри те, що його відмова розчарувала Будду і, ймовірно, загальмує подальшу кар’єру: стати обранцем радника Ґенната було честю, якої не можна так просто зректися. Проте батько радив Ратові не повертатися до Рейнської области, хоч би навіть ішлося про Дюссельдорф, а не Кельн. Надто небезпечно, твердив начальник поліції Енґельберт Рат: Леклерк і його газети можуть рознюхати, що Ґереон Рат досі працює в поліції, і всі зусилля, докладені рік тому, підуть намарно.

Прикро! Дюссельдорфська справа роками залишається найбільш вражаючою в усій Пруссії: дев’ять доконаних убивств, пов’язаних з цілою низкою замахів на вбивства, що коїлися впродовж кількох місяців. Дюссельдорфська поліція, припустивши, що їх вчиняє той самий злочинець, спричинила некеровану істерику в цілому місті. Ґеннат, не схильний приймати поспішні висновки колег, виокремив особливі риси в кожній справі з серії дюссельдорфських убивств і замахів.

Така ситуація досконало вдовольняла «Місячник Криміналіста»: у кожному черговому випуску Ґеннат повідомляв про стан розслідування, яке, попри гучно розрекламовану допомогу його берлінської команди, геть не посувалося. Не маючи конкретних результатів, він ретельно змальовував історії потерпілих – дев’ятьох загиблих, а також чотирьох осіб із серйозними травмами і п’ятьох з легкими: усі жертви в Дюссельдорфі, впродовж останніх кількох місяців. Двадцятишестилітня покоївка Ш., долю якої Ґеннат так яскраво змалював, вижила – вона відбулася тяжкими травмами, завдяки тому, що злочинцеві перешкодили.

Рат уважно вивчав кожен з описуваних епізодів, полишений на господарстві на Алексі і змушений вести дріб’язкові справи, які йому нишком підсовував старший комісар Бьом. З усіх людей саме бульдогу Бьому, на час своєї відсутности, довірив Ґеннат керівництво Інспекції А на Алексі. Для Ґереона Рата це означало виконання виснажливих нудних доручень або, у кращому разі, розслідування справ, до яких ніхто більше не бажав братися. Як справа Ізольди Геєр, яка два дні тому ввімкнула свою газову плиту в Шенеберзі, не запаливши вогонь: суїциди, розслідування яких завжди вимагає купи клопоту, але ніколи не додає слави й шани слідчому. Наразі таких випадків не бракувало – цієї зими спостерігався справжній бум самогубств. Здебільшого давали собі раду місцеві відділки, але, раз у раз, деякі з цих справ мандрували до Управління поліції на Алексі, а потрапивши туди, гарантовано приземлялися на столі Ґереона Рата.