Volker Kutscher - Німа смерть

– Як ви гадаєте, де Вівіан?

– Звідки мені знати? – стенув плечима Черні.

– А ви просто розкажіть мені все, що знаєте. – Рат відчув, що актор щось замовчує. – І все, що ви думаєте, що, можливо, знаєте.

Черні вагався лише коротку мить.

– Було таке, що… Гаразд, вона мені сама сказала якийсь час тому, що когось зустріла.

– Коханець?

– Ні, тоді вона б мені не сказала. Продюсер.

– Ви маєте на увазі, Вівіан могла зрадити Оппенберґа в тому, що йому насправді дошкульне?

Черні знизав плечима.

– Думаю, це вразить його більше, ніж якби вона втекла з молодим коханцем. Він зробив ставку на неї. Чимало вклав у неї, і сподівається, що невдовзі його інвестиції відплатяться.

– Тоді навіщо б їй тікати?

– Завжди є щось краще за те, що маєш зараз.

– Оппенберґ, схоже, геть не передбачає такої ймовірности.

– У Вівіан контракт з Оппенберґом, він знає, що вона не може так легко відійти від нього.

– Однак, ви вважаєте, що це можливо?

– Якщо вона десь, де жоден німецький юрист не зможе до неї дотягтися…

– У Голлівуді, наприклад…

– Я не знаю. Однак її англійська достатньо хороша.

Рат задумливо кивнув головою і відпив води.

– Гаразд, – мовив він по невеличкій паузі.

– Що ви маєте на увазі? – Черні підлив собі трохи віскі. – Ви знайдете Вівіан?

Рат знизав плечима.

– Якщо ви відповісте на вирішальне для мене питання: куди вона поїхала після того, як сіла в те таксі?

– В усякому разі, не на вокзал Ангальтер, – ствердив Черні.

– Тоді ми повинні запитати в таксиста. Маєте номер телефону Вівіан?

– Так, але…

– Зателефонуймо туди, мені треба поговорити з портьє в її будинку.

Невдовзі Рат мав на лінії старого з мармурового фойє на Штріппе. Той виявив непогану пам’ять.

– Таксі, яким поїхала пані Франк? – перепитав він. – То був великий таксомотор, з подвійною бубновою стрічкою.

– Це мало бути восьмого лютого, – підказав йому Рат.

– Ви впевнені? Зачекайте, я швиденько гляну…

Рат почув у слухавці глухий гуркіт – то портьє висував шухляду своєї конторки, – потім зашурхотіли аркуші.

– Гм… тут справді щось є. Атож: трест Панске, гаразд?

Рат намагався зберігати спокій.

– То ви все записували? – лагідно запитав він.

– А що я кажу! Ясна річ. Я замовив машину о дев’ятій, і вона стояла під дверима вже за пів години.

– Водія зможете пригадати?

– Не так щоб дуже виразно. Бо він сам був не дуже показний. Ті важкі валізи ледве пхав, бідолашний!

Дама в диспетчерській таксі видавала інформацію не так охоче.

– Звісно, ми можемо перевірити, – заявила вона, – якщо ви назвете точний час і адресу. Але як мені знати, що ви справді з поліції? Я можу, наприклад перетелефонувати до вас у комісаріат?

– На жаль, це неможливо. Я зараз на оперативному виїзді.

– Тоді я нічого не можу вам повідомляти. Ви маєте звернутись особисто. Бель-Альянс штрасе, шістнадцять.

– Будь ласка, розшукайте для мене інформацію. Я за хвилину приїду особисто.

– Так хто завгодно може заявитися.

– Ви мене впізнаєте. Я покажу поліційне посвідчення.

– Приходьте, покажіть своє посвідчення, і я побачу, що я можу зробити для вас. Але не раніше. Ви вважаєте, нам бракує іншої роботи?

Рат поклав слухавку.

– Є надія, – сказав він Черні. – Я думаю, ми знайдемо водія.

– Ви мене триматимете в курсі? Я маю на увазі, якщо ви почуєте щось нове про Вівіан?

Рат ствердно кивнув.

– Все це ще не розв’язує моєї найбільшої проблеми цього вечора, – пожалівся він. – Мене запросили на Карнавал. Костюмований бал. Ви маєте якесь уявлення, де я зараз можу знайти машкару?

Черні спершу зиркнув на нього здивовано, тоді посміхнувся.

– Чого б я не знав? Я ж таки актор. Але нам доведеться знову повернутися в Бабельсберґ.

– Гляньте лишень на гауптмана Кепеніка! [14] Фрідріх Вільгельм Фогт , швець родом зі Східної Пруссії, зажив слави як «Гауптман (капітан) із Кепеніка», після того як у 1906 році, надівши військову форму, обманом узяв під свою команду загін гвардійців, захопив ратушу Кепеніка (нині один з районів Берліна), арештував бурмістра і, під розписку, «конфіскував» міську казну. Був помилуваний кайзером Вільгельмом ІІ «за геніальність». Ви хочете конфіскувати касу?

Чоловік біля входу явно був великим дотепником – інакше він би не здогадався доповнити баварський костюм зі шкіряними шортами матроською шапочкою.

– Моє прізвище Рат. Для мене має бути запрошення.