Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

— А що я маю робити?

Домовилися ми швидко. При всьому своєму провінційному наїві хлопець виявився метикуватим. Все ж таки не завжди відсутність цивілізації згубно впливає на розвиток інтелекту дитини. Тому коли до мене у кабінет надвечір привели отого диспетчера з автобази, перехопивши його на півдорозі додому, то крім капітана Сироти затриманий побачив ще й нового помічника, котрий сидів у кутку на табуретці і з лютим виразом обличчя бив величезним кулаком правої руки у розкриту долоню лівої. Здається, це подіяло. Диспетчер не став навіть традиційно обурюватися і кричати, що зараз не тридцять сьомий рік, аби людей без пояснень хапали на вулицях.

Я, не поспішаючи, перепитав у затриманого всі його анкетні дані і акуратно їх записав. Потім відклав бланк допиту вбік і сказав:

— Мене цікавить абсолютно безневинна інформація виробничого характеру. Я її від вас одержую — і ви під'їжджаєте під саму хату на службовій машині. Захочете — висадимо за квартал.

— Будь ласка, товаришу… е-е-е…

— Сирота я. Прізвище у мене таке. Можна «товариш капітан».

— Товаришу Сирота, ви маєте уявлення про характер моєї роботи? Точніше, про характер мого підприємства?

— У загальних рисах.

— Так от, я б із задоволенням допоміг вам, але не маю права давати вам будь-яку виробничу інформацію без згоди дирекції. Більше того, навіть якщо мене лише оштрафують за неправильний перехід вулиці, я зобов'язаний негайно написати письмове пояснення у наш відділ режиму. А до речі, що вас цікавить?

— Так, дрібничка. Наприклад, де перебувала конкретна автомашина та її водій конкретного дня у конкретний відрізок часу.

— Нічого собі — дрібничка! Це ж засекречена інформація. Ви знаєте, що вам, товаришу Сирота, може бути за таку форму цікавості?

— Пробачте, я забув, яка у вас освіта?

— Вища технічна, товаришу капітан. Київський автодорожній, щоправда, заочний. Без відриву. А що?

— Та так, здалося, що юридичний стаціонар.

І тут в акцію, як і було домовлено, вперше втрутився двометровий любитель солодкого:

— Товаришу капітан, а коли ми його бити будемо? Він же з вас знущається!

Диспетчер вкрився холодним потом. А я почав гратися у доброго слідчого.

— Тобі б усе бити, бити… ми ще за того, минулого і досі не відписалися. Ти краще руку поміняй, а то синяк на долоні наб'єш.

І до затриманого:

— Ви вже його вибачте. Що поробиш. Коли всі розумні йдуть в автодорожній. А ми мусимо брати отаких. Його з боксерської секції вигнали за те, що міру удару не знав. Грушу казенну порвав.

— Я розумію, товаришу Сирота, що вам, напевне, багато важить ця інформація, але ж зрозумійте і ви мене. Тут не те що роботу, а й київську прописку втратиш, як бовкнеш зайве. Я ж підписку давав стосовно службової інформації. І потім, режимники у нас такі — ну наскрізь бачать!

— Мені й справді багато важить. І не тільки мені. Машина, яка нас цікавить, та її водій мають відношення до вбивства. А це розстрільна стаття, як вам відомо. І в даному випадку відмова співпраці зі слідством може бути розцінена, як спроба приховати злочинця од відповідальності перед законом. А це тягне на співучасть.

На останньому моєму слові сержант так ляпнув себе кулаком по долоні, що з шафи попадали підшивки журналу «Радянський міліціонер» за п'ятирічку. Диспетчер не те що здригнувся — підскочив!

— Я ж казав — ви його вибачайте, йому б тільки врізати, влиндити, хліборізку начистити. Інших текстів від нього не діждешся.

Треба віддати належне моєму співрозмовнику. Він досить швидко взяв себе в руки:

— Ви помиляєтеся, товаришу капітан, я нікого не покриваю. І навіть не відмовляюсь від дачі показань. Просто я вимагаю…

Сержант різко встав і навис над столом.

— …щоб усе відбувалося у чіткій відповідності з нашими службовими інструкціями. Ви пишете запит, одержуєте дозвіл, викликаєте мене повісткою. І я під протокол повідомлю все, що вас цікавить.

Ну що ж — доведеться міняти платівку.

— Слухай, ти, любитель інструкцій. Ти ж прекрасно знаєш, що твоя установа пошле мене разом з моїм запитом у найглибшу… вихлопну трубу. І дідька лисого я про щось дізнаюсь взагалі. Але я зроблю все у суворій відповідності з процесуальним кодексом УРСР. Вас відвезуть додому, але доки я просто напишу запит, у вас на роботі буде маленький нещасний випадок. На одного законослухняного впаде раптом щось важке. Або машина недоречно дасть задній хід, коли цей законослухняний опиниться між заднім бортом і бетонною стінкою. І гаплик! Бутерброд із дятлом. Пробачте, зі стукачем. Розумієте, така вже людська порода. Навіть найостанніший стукач не любить, коли на нього стукають. Вибачайте, неточно висловився: коли про нього інформують. А от звідки робітничий клас дізнається про подвійне життя одного зі своїх товаришів — вгадайте з трьох разів.