Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Полицейский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Комісар Мегре і Кіціус: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Комісар Мегре і Кіціус»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Відомі українські тележурналісти, а нині — науковці Валерій та Наталя Лапікури, широко знані своїми сенсаційними телевізійними проектами «Акценти», «Югославія, мертвий сезон», «Осінь політиків», продовжують дивувати своїх шанувальників.
У ваших руках друга книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.

Комісар Мегре і Кіціус — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Комісар Мегре і Кіціус», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я старанно записав для себе прізвище водієвого родича і вже збирався відпустити свідка, коли пригадав, що повинен запитати у нього не про дві речі, а про три.

— Вибачайте, ледь не забув. Отой водій, який мені потрібен, останнім часом мішки зі складу собі не виписував? У кого дізнатися? Знову ж таки, без запиту…

— А нікого питати не треба, я вам скажу. Він того ранку, після іменин, як у гараж повернувся, ґвалт здійняв. Мовляв, не встиг нового мішка до багажника покласти, а вже сп… спіонерили, одне слово. Кричав, що у нас не гараж цека, а колгоспна автобаза. Ні, він дядько порядний, коли треба — останнім поділиться, але дуже не любить, як без дозволу беруть. Ніхто не признався, то він і побіг на склад по мішок… Ще запитання будуть, чи можна вже йти?

— Та либонь одне: якщо ми вашого порядного дядька викличемо, він теж інструкціями прикриватиметься?

— Не думаю, що рогом упреться. Ви йому тільки все прямо кажіть, без натяків. А до речі, товаришу капітан, якщо не секрет, кого все ж таки вбили?

— Людину. Звичайну людину, яких мільйони. Ну, може щодо мільйонів я перегнув, але таких, як убитий, у нас у Союзі чимало.

— Молодий?

— Років тридцять.

— Ще б жить і жить…

На цьому мій індивідуальний, винятково особистий і неповторний внесок у розслідування справи Кіціуса закінчився. Хоч як мені свербіло довести його до кінця, але інстинкт самозбереження підказував, що старших часом треба слухатися. І я зібрав у великий оберемок здобуту інформацію і пішов з нею до Старого. Підполковник звелів мені детально переповісти всю розмову з диспетчером, а потім зауважив:

— Кажеш, його дядько у Савура воював? Так то не зовсім бандерівці, то Поліська Січ, так вони себе називали.

— А яка різниця? Кузнєцова ж вони вбили, я про це ще у школі читав.

— Ото ж бо й воно, Олексо, що у школі. Як та книжка називалася?

— Чекайте, зараз пригадаю… не так, як потім: «Це було під Ровно».

— Правильно. От у цій книжці Медведєв написав, що Миколу Кузнєцова вбили люди Савура. А коли після смерті полковника Медведєва книжку переназвали «Сильні духом», то там про це вже напряму не стверджувалося, а якимись дивними натяками.

— А чого це раптом?

— Я з волинськими «січовиками» особисто не здибався. Але наші ветерани казали, що у них, у савурівців, із медведєвським загоном якась секретна угода була. Одне слово, не чіпали вони одне одного. От воно й не ліпилося купи — щодо вбивства Кузнецова.

— Цікава історія, товаришу підполковник.

— В історії багато цікавого, Сирота. Але для тебе краще дати їй спокій і ловити далі простих радянських злочинців. Довше проживеш.

Капітана з автоінспекції підполковник допитав того ж вечора, бо, на щастя, той чергував не на якомусь там КПП, а тут-таки, в Управі.

Справді, того вечора родич зі спецавтобази був у нього на дні народження, майже не пив, та власне, і всі так — вранці ж на роботу. А швагрові — особливо, треба ж було до дев'ятої гнати на Бориспіль, — дружину хазяїна з літака зустріти. Ну, прийняли більше для настрою, побалакали, поспівали, родич ночувати залишився, а вранці вдвох підійшли до будинку, де машина у дворі ночувала. Швагро його ще й до роботи підкинув, бо по дорозі… що ще? Все, здається. Вночі з дому не виходили, навіть покурити — диміли на балконі. На автобазу справді дзвонили, аби диспетчера розбудити. Так і сказали йому: не спи, замерзнеш. Проспівали у трубку два куплети про рушник, постукали гранчаком по мікрофону… та й пішли спати. Коли це було? Максимум о пів на другу, бо о п'ятій тридцять треба вже бути на ногах. Чого це — не виспалися? Ми напередодні зранку подрімали, поки жінки наші обід готували. Вихідні ж були… Що швагро завтра робить? Відгул у нього. Чи можна його в Управу запросити для консультації з приводу однієї дорожньо-транспортної проблеми? Напівофіційно, щоб на роботі зайве не питалися? Ну, раз треба, то треба. Коли йому підійти? З самого ранку, то й з самого ранку.

Про те, чим світить швагрові участь у напівофіційній консультації, капітан не запитував. Вочевидь, із делікатності.

Водій — акуратний чолов'яга, на вигляд ровесник Старого — не став розводитися на тему, яка у нього робота і скільки років йому снилася наша дорожньо-транспортна проблема. Він з'явився без хвилини запізнення, чемно привітався і запитав, чим може бути корисний. Допит під протокол вів Старий. І не тому, що прагнув чужих лаврів — своїх вистачало на весь відділ. Він прикривав мене. Точніше, підставлявся замість мене. А я лише сидів тихенько у куточку і старанно записував їхній діалог.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Комісар Мегре і Кіціус»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Комісар Мегре і Кіціус» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Комісар Мегре і Кіціус»

Обсуждение, отзывы о книге «Комісар Мегре і Кіціус» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x