Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Полицейский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Комісар Мегре і Кіціус: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Комісар Мегре і Кіціус»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Відомі українські тележурналісти, а нині — науковці Валерій та Наталя Лапікури, широко знані своїми сенсаційними телевізійними проектами «Акценти», «Югославія, мертвий сезон», «Осінь політиків», продовжують дивувати своїх шанувальників.
У ваших руках друга книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.

Комісар Мегре і Кіціус — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Комісар Мегре і Кіціус», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Сон уперто не йшов, і тоді я скористався старим студентським перевіреним методом: устав, вийшов на кухню, заварив каву, випив її одразу і… через п'ять хвилин відрубався. Як-то кажуть, вибив клин клином. Тут головне — не помилитися у дозі, прийняти не менше двохсот, але не більше трьохсот п'ятидесяти грамів. Інакше не заснеш.

Генералу про нашу експертизу після експертизи я, звичайно, не розповів. Лише на оперативці промекав щось на взірець: не всі власники трофейних іномарок зараз у Києві, хтось у село поїхав до родичів, а ще хтось зачинив свій драндулет у гаражі і рвонув у відпустку. Але ми активно працюємо. Тут головне — правильне дієслово вжити. Якби замість «працюємо» я сказав, приміром, «обмірковуємо ситуацію» — був би я бідний. А так — людина працює, що ви з неї хочете?

За всі роки служби у розшуку я бачив Старого розгубленим лише пару разів. Але того ранку це була саме та ситуація.

— Сирота, кажуть, дурням щастить. Тебе маю на увазі. І себе теж — частково. Нам пощастило з твоєю автобазою.

— Що, хтось із колишніх ковпаківців працює на видачі мішків?

— Пальцем у небо. Веселіше! Пам'ятаєш, ми шукали людину, яку проґавила Контора, і ми можемо її притиснути без ризику, що вона на нас же і настукає? Так от, я тебе поздоровляю. Контора ніколи не прогавлює і не помиляється.

— Товаришу підполковник, дайте мені, будь ласка, ваш пістолет і один патрон.

— Патрон дам, але чому мій пістолет?

— Щоби вас усе подальше життя совість гризла, що ви могли врятувати свого найкращого учня, а натомість замучили його загадками.

— Жартуєш — значить стрілятися ще не готовий. Добре, слухай уважно. Перше: є людина, котру можна притиснути за приховані від Контори гріхи. Стимул, так би мовити, до відвертості.

— Ура.

— Друге: ця людина не просто працює на автобазі якимсь там підмітайлом чи навіть слюсарем. Він диспетчер. Випускає машини у рейс і фіксує їх прибуття.

— Гіп-гіп ура!

— Але є третє. Контора вирахувала, що він від неї щось приховує…

— Ой! Мамо!

— …і змусила його працювати на себе.

— Ну, знаєте, товаришу підполковник, вам із вашими паузами тільки у МХАТі працювати.

— Кожен мусить працювати, Сирота, там, куди його поставили. Коли ти це, нарешті, зрозумієш, то може доживеш мого віку і заробиш полковника швидше, ніж я майора. Перехоплюй цього конторського інформатора, але так, щоби про це ніхто з його роботи не відав. Бо знаєш — він інформує про всіх, а хтось інформує виключно про нього. Система «ніпель». Ти ще не встигнеш анкетні дані записати, як тут уже прибіжать деякі у цивільному.

— Спасибі за попередження. Може, підкажете, як на нього краще натиснути? А то він тут іще дурником прикинеться, мовляв, уся виробнича інформація тільки через директора, а потім так на мене стукне — аж вуха позакладає.

— А ти думай, Сирота, думай. Ти у нас офіцер грамотний, Університет закінчив.

І я придумав. Якщо по правді, то не зовсім я. Просто, коли стояв біля вікна, ламаючи голову, з якого боку підійти до отого диспетчера, від вулиці почувся знайомий цокіт металу об асфальт і важкі зітхання, схожі на конячі. І тут мене осінило. Через п'ять хвилин двометрова дитинка, що ледь не стала жертвою боротьби цнотливого начальства з розпусною капіталістичною модою, заповнювала собою половину мого кабінетику.

— Малий, ти вже дізнався, як повидло у подушечки запихають?

— Ще ні, товаришу капітан. Я вже і у старшини питав, а він каже: оженись із баришнею з кондитерської фабрики, вона тобі у першу шлюбну ніч все розкаже і покаже.

— І що? Оженився?

— Ще ні, але на баришню вже оком накинув. Із себе нічого, а головне — на Карла Маркса працює.

— Ну-у-у, поздоровляю. І як же її звати?

— Не знаю, ми ще не познайомилися.

— Звідки ж ти її знаєш?

— На фотографії бачив у двоюрідної сестрички. Каже, її подружка. Я ту фотку тихенько потяг. Показати?

І він витяг із внутрішньої кишені «фотку» і довірливо простяг мені. На ній кокетливо посміхалася Мерилін Монро, досить професійно перезнята, як я здогадався, з журналу «Америка». Я не те що не міг — не мав права розчаровувати допитливого сержанта саме сьогодні, коли він так мені був потрібен.

— Що я тобі скажу? Воно, звичайно, мир вам та любов, але це ж доки ти з нею познайомишся, доки до шлюбу дійде, це ж скільки часу мине? А так — хочеш — я тебе вже завтра повезу на Карла Маркса, і тобі покажуть твої подушечки.

Дитинка закліпала очима:

— Правда? Не обманете?

— А бодай би я вік солодкого не їв.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Комісар Мегре і Кіціус»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Комісар Мегре і Кіціус» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Комісар Мегре і Кіціус»

Обсуждение, отзывы о книге «Комісар Мегре і Кіціус» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x