Єжи Данієль - Боротьба триває

Хасінто підвівся й закурив. Сидячи на ліжку, він думав: «Телефонувати звідси не можна. А якщо вийду на вулицю, залишу без нагляду дім. Це викличе підозру. Що ж робити?..»

Він заходив з кутка в куток, потім ураз підскочив до вікна і з-за штори подивився на вулицю. «Вже ніколи. Вони приїхали».

Біля під'їзду зупинилися два автомобілі. Хасінто спустився сходами й повільно пішов до дверей. Пролунав дзвоник. Хасінто відчинив. Перед ним стояли четверо.

— Доброї ночі, Хасінто, — привітався Вільямс.

— Доброї ночі, сеньйоре.

— Ми приїхали тут працювати за наказом шефа.

— Проходьте.

Хасінто, подивившись на чемодани прибулих, зрозумів, що це зв'язківці. Він зачинив двері й спитав:

— Чим можу бути корисним?

— Поки що нічим, — відповів Вільямс. — Ми працюватимемо в кабінеті.

— Якщо буду потрібен, я у вітальні.

Всі четверо зайшли в кабінет і зачинили за собою двері.

У вітальні, вдаючи, ніби читає журнал, Хасінто напружено думав: «Вони працюють швидко. Через кілька годин тут будуть оті пси. А може, й через кілька хвилин. Я повинен попередити товаришів. Але як?»

Раптом блискавкою промайнула думка. Він підійшов до телефону й набрав номер кабінету Доктора в центрі.

— Сеньйор? Сюди прибули Вільямс і ще кілька чоловік. Вони перевертають усе догори дном. Я зателефоную, щоб узяли почистити килим.

Діставши дозвіл шефа, Хасінто ледь посміхнувся: «Надія вмирає останньою». Він швидко набрав потрібний номер.

— Френк? Це я, Хасінто. Пришли когось по килим. Зараз. Звичайно, хлопче, я знаю, котра година. Тридцять хвилин. Гаразд. Домовились.

Хасінто глянув на годинник: «Якщо по килим приїдуть раніше, ніж прискочать ці пси, товариші будуть попереджені».

Вмостившись на дивані у вітальні, Хасінто незворушно читав журнал. Бій настінного годинника нагадав, що минуло п'ятнадцять хвилин. Хоч Хасінто й не бачив, що робиться в шефовому кабінеті, проте знав, що ті пошуки марні.

Закуривши сигарету, Хасінто подумав про Кармєн: «Найголовніше — встигнути передати їй сигнал небезпеки. Вона подбає про решту групи». Хасінто кинув журнал на столик і став біля вікна: «Коли ж нарешті приїдуть з хімчистки?»

Він знову пішов до дивана, але почув шум автомобіля, що чимраз ближчав. Серце прискорено закалатало. Він підійшов до вікна й побачив, як біля входу до будинку зупинився фургончик хімчистки.

Хасінто відчинив двері раніше, ніж подзвонили, й зустрів прибулого широкою усмішкою.

— Я вже думав, ти не приїдеш.

— Раз я сказав, що буду, значить, буду.

— Дуже тобі вдячний. Проходь!

Хасінто зачинив двері й показав на килим:

— Ось він.

Френк згорнув килим і поклав на плече. Хасінто підійшов до маленької стойки бару й повернувся з двома чарками віскі.

— Ковтни на дорогу.

Френк поклав килим і взяв чарку.

— Дякую, — промовив він і відразу вихилив її.

Хасінто поставив чарки на стойку.

— Слухай, Френку, ти не зробиш мені послугу?

— Якщо зможу…

— Річ ось у чім: я домовився сьогодні зустрітися з дівчиною, але обставини несподівано змінилися. Я не маю змоги їй зателефонувати, бо в нас зараз лагодять апарат. І вийти ніяк — не можна залишити будинок. Подзвони, будь ласка, ось по цьому номеру й скажи, що я від'їжджаю принаймні на двадцять три дні. Зрозумів?

Хасінто простягнув папірець з номером телефону. Френк, глянувши на нього, спитав:

— Як дівчину звати?

— Карменсіта.

— О-о, як романтично! — жартівливо зазначив Френк, і вони обидва розсміялися.

— Ти зрозумів, що їй переказати? — перепитав Хасінто.

— Звичайно, приятелю. Я телефоную Карменсіті й кажу, що Хасінто не зможе прийти, бо від'їжджає принаймні на двадцять три дні. Так?

— Так.

Хасінто засунув п'ятидоларовий папірець Френкові в кишеньку сорочки і всміхнувся:

— Це за послугу. Подзвони їй одразу, як вийдеш звідси.

За кілька хвилин Хасінто дивився вслід фургону, що віддалявся по шосе. Потім він піднявся до себе в кімнату: «Тут нічого не знайдуть…» І цієї ж миті по кімнаті ковзнув промінь світла. Хасінто глянув у вікно. Дві машини на шаленій швидкості мчали асфальтовою доріжкою до будинку. «Ну ось і пси, але… спізнилися», — вдоволено подумав він. Скинувши черевик, Хасінто розбив ним скло в середній шибці — на випадок, якщо підведе Френк. Узувшись, повільно спустився сходами.

Подзвонили. Хасінто відчинив двері. На порозі стояли троє.

— Доктор наказав, щоб ти їхав з нами, — промовив командир групи, беручи Хасінто за руку.