Карін Слотер - Лють

— Ну, красунчику, поїхали, — пробурмотів Вілл, дивлячись на фотографію, пришпилену до першої сторінки чергового звіту.

У типа було близько трьох зубів і жирне тонке волосся, яке можна було побачити хіба що у мешканців малих трейлерних парків.

Вілл зняв фотографію і відклав її вбік. Поклав дві лінійки нагорі сторінки й відділив перший рядок тексту. Кінчиками вказівних пальців він відділяв окремі слова, щоб вивчати їх по одному. Зазвичай він читав ззаду наперед, а відокремлювання слів пальцями допомагало зосередити погляд на потрібному місці. На диво, розбирати довгі слова було найлегше. А щось просте, на зразок «ніколи», Вілл завжди розбирав як «наколи», тому, коли він доходив до кінця речення, воно здавалося йому беззмістовним.

Він розібрав три слова вгорі сторінки й прочитав ім’я та прізвище вголос, щоб краще його зрозуміти.

— Картер, Айзея Генрі.

Але розібрати було не так легко. Спочатку він сказав Кеш, потім Форд (напевно, тому, що на початку прізвища стояло слово «машина» [41] Car — машина ( англ .). ). З «Азеєю» було простіше. А «Генрі» знову завдав йому клопоту.

Господи, який же він був дурний.

Вілл подивився поперед себе на порожній екран монітора, кліпнув очима, щоб зір прочистився. Він увімкнув комп’ютер, просто для того, щоб відтягти час, поки розум грав з ним у свої звичні ігри, казав йому, що він, мабуть, відсталий, що, напевно, у нього з головою щось не так, а йому ніхто про це не каже. Бачить Бог, його достатньо били по голові, щоб там щось розхиталося. Та зрештою, жодна з можливих причин його проблеми не мала значення і не змінювала того, що деякі третьокласники читали краще, ніж Вілл. Третьокласники, яких вважали дурними і які сиділи на задніх партах.

Комп’ютер завантажився, вентилятор дзижчав, як пропелер на моделі літака. Вілл розгорнув поштову програму і кілька хвилин дивився на папку «Вхідні», перш ніж видалити пропозицію збільшити гарантійний термін приладу, про який він і не чув. Більше ніщо не відвертало його увагу.

Він повернувся до стосу злочинців і спробував перетворити роботу на гру. На фотографії був тип років шістдесяти. Сиве волосся було охайно зачесане на проділ, а сині очі робили його звичайне неприкметне обличчя цікавішим. Ще б капелюха надіти, і він міг би зійти за комівояжера. Дати йому в руки Біблію — і став би священиком місцевої церкви.

Вілл повільно посував лінійки сторінкою вниз, читав рядок за рядком. Менеджер із продажу продуктів харчування за професією був ґвалтівником, який полюбляв мучити своїх жертв. Його засудили на дванадцять років, але випустили через сім за взірцеву поведінку. У чому полягала взірцева поведінка чоловіка, котрий вирвав нігті у двадцятидворічної студентки, Вілл так і не розумів.

Ще одне фото він відчепив від досьє, ще один аркуш паперу потрапив під лінійки. З цими досьє Вілл проморочився багато годин: читав моторошні подробиці діяльності сексуальних хижаків, які відсиділи й вийшли за хорошу поведінку. Жоден з них не відсидів свого терміну до кінця, усі, крім хіба що декількох, були схожі на людей, яким усміхаєшся, коли бачиш на вулиці. Йшов час, але Вілл усе працював, аж поки не лишилося три досьє.

Вілл потягнувся, відчуваючи, що хребет вріс у тверду спинку стільця. Коліно вдарилося об стіл, і монітор комп’ютера блимнув.

Було вже по півночі. Він цілком міг зробити перерву і перевірити пошту, перш ніж братися за розшифровування матеріалів по трьох останніх злочинцях.

У скриньці лежав новий лист від Аманди, але Вілл не мав бажання його читати. Ще було два запити від Керолайн, Амандиної секретарки, про докази у справі. Вілл запустив голосову програму і надиктував у мікрофон відповідь, потім виконав перевірку орфографії, і комп’ютер прочитав цю відповідь сам. Коли нарешті результат Вілла задовольнив, він виділив текст і вставив його в лист, потім знову перевірив орфографію і відправив Керолайн.

А тимчасом йому надійшла гаряча біржова пропозиція, і Вілл спокійно відправив її у кошик. Потім розгорнув вікно кошика і почистив його від сміття.

Якби за марнування часу давали олімпійську медаль, подумав Вілл, то він за рівнем міг би претендувати щонайменше на срібло. Авжеж, на цьому його трудові подвиги не закінчилися. Він розгорнув папку «Спам», виділив усе і перевів курсор на кнопку «Видалити». Вискочило якесь повідомлення. Судячи з його форми, комп’ютер запитував, чи він справді хоче це зробити. Вілл натиснув на синю кнопку (що означало «Гаразд») і дивився, як спам поволі зникає зі списку.