Карін Слотер - Лють

Він прокрутив спам і натрапив на лист від Піта Генсона. Виділив текст, клацнув панель меню і вибрав команду «Говорити». Гордовитий голос зачитав йому Пітове повідомлення. Прийшов звіт токсикологічної експертизи по Синтії Баррет. Її останньою їжею були яєчня й тости. В організмі виявлено високий рівень нікотину, в крові — сліди алкоголю й кокаїну.

Ще один глухий кут.

Вілл узяв копію листа Аліші Монро до матері й розгорнув на столі, притискаючи кутики, щоб аркуш лежав рівно. Її кривульки були кошмарні, проте Вілл уже вивчив листа напам’ять, тому читати було легше, ніж якби він вперше його бачив. Тепер же він пройшовся по ньому рядок за рядком, звіряючи кожне речення зі своєю пам’яттю. Окрім любові Монро ставити велику літеру де треба й не треба, Вілл не знайшов для себе нічого нового.

Він згорнув листа і поклав його собі в кишеню. Потім глянув на форми з УДЗ, які відібрав Лео. У кутку кожного досьє була фотографія, кожен злочинець дивився в камеру, тримаючи перед собою чорну табличку, на якій вказано його дані: прізвище, злочин, дата винесення вироку, дата умовно-дострокового звільнення.

Вілл неохоче висунув горішню шухляду стола. Знайшов антистеплер і від’єднав фотографію від досьє першого злочинця. Двері в його кабінет було зачинено, світло в коридорі — вимкнено. Та все ж він намагався говорити лиш трохи голосніше, ніж пошепки, коли вимовляв перше ім’я.

Минула година, а стос досьє ледве зрушив з місця. У Вілла розколювалася голова, і він, не запиваючи, проковтнув жменю таблеток аспірину, думаючи, що ліпше вже вмерти від отруєння ліками, ніж від головного болю, що відбійним молотом гатив по очах. Лео Донеллі взяв на себе половину. Він зі своєю групою, мабуть, впорався швидше, ніж за годину.

Вілл підвівся й надів піджак, думаючи, що завдання, швидше за все, було безглуздим. Якби в базі даних був злочинець, який мав звичку відкушувати язики, Вілл би знайшов його досьє, коли вперше читав про справу Монро й виконував пошук за ключовими словами в комп’ютері. Звіти, які отримав Лео, були з різних районів і часом — різних штатів, тож узгодженості в описі злочинів не було. Деякі полісмени, що проводили затримання, вказали лише тип правопорушення і вік жертви, інші не поскупилися на моторошні деталі, ретельно описали хижацькі дії засудженого. Якщо на фотографії не було зображено чоловіка, який стояв з відкушеним язиком у руці, Вілл боявся, що це буде пошук голки в копиці сіна.

І таки прихопив з собою папки, коли спускався на ліфті в гараж. Він їхав додому, а вони лежали на пасажирському сидінні. Вілл упіймав себе на тому, що часто на них зиркає, наче не розуміє, навіщо вони там. Він поставив машину на під’їзній алеї біля свого мотоцикла і, ще навіть не дійшовши до ґанку, почув вітальний гавкіт Бетті. Щойно він відімкнув двері, як собачка кинулася йому назустріч. Вілл ухопив поводок, готуючись ганятися за нею, але вона зробила своє діло прямо на газоні й прожогом побігла в будинок, перш ніж він встиг спуститися ґанком.

У будинку Вілл знайшов її в обрамленні диванних подушок.

— І тобі доброго вечора, — привітався він, зачиняючи двері.

Згадав, що досьє лишилися в машині, і повернувся. Вдома кинув їх на стіл і глянув на автовідповідач. Лампочка повідомлень не блимала, але він взяв слухавку, щоб переконатися, що телефон працює.

У вусі зазвучав сигнал зумера.

Вечеря була така сама, як і сніданок, — миска молочної каші, яку він з’їв, стоячи над раковиною. Усе, чого йому насправді хотілося, — лягти на диван і заснути під телевізор. Але йому не давали спокою досьє. Чоловік, який добре вмів читати, уже б давно закінчив роботу й забув. Поліцейський, який виконував свій службовий обов’язок, переглянув би їх за обідом, розуміючи, що марнує час, але для хорошої слідчої роботи слід розробляти до кінця кожну зачіпку.

Вілл не міг покинути все на півдорозі.

Він зняв піджак і накинув його на спинку поворотного крісла. Це не мусило забрати багато часу, ще три години щонайбільше. Вілл не збирався здаватися тільки тому, що було важко, і вже точно не збирався їхати завтра на роботу, знаючи, що чогось не зробив. Слід було прийти додому раніше й взятися за ці звіти всерйоз. Деяких речей він просто не міг робити на роботі, щоб себе не виказати.

Антистеплер лежав у нього в кишені піджака, і він дістав його і поклав на стіл біля стосу звітів. Потім витяг з шухляди стола дві лінійки й відрегулював торшер на настільній лампі таким чином, щоб лампочка світила на стіну й відкидала на робочу поверхню лише вузьку смужечку світла.