Карін Слотер - Лють

— Стій, — сказав він, намагаючись її наздогнати. — Ти можеш зупинитися?

Але вона не слухала. Єдине, що йому лишалося, — йти за променем її ліхтарика.

Заглибившись у ліс на двадцять футів, вона розвернулася до нього лицем.

— Якого хріна ти приперся? — різонула вона наче ножем.

— Я твій брат, прийшов тебе навідати.

Енджі озирнулася через плече, і Вілл простежив за її поглядом. З місця, де вони стояли, було добре видно дівчат перед горілчаним магазином. Вони навіть не намагалися приховати свою цікавість.

Вона хрипко зашепотіла, щоб не підвищувати голосу.

— Вілле, бляха, тут не місце. Лола вже щось запідозрила.

Він тицьнув їй під ніс поліцейський протокол на Джона Шеллі. Побачивши фотографію, Енджі уважно на неї подивилася, і Вілл міг би поклястися, що її погляд пом’якшав.

— Прочитай це, — сказав він. — Прочитай мені вголос, щоб я знав, що правильно все зрозумів.

Енджі посвітила ліхтариком на першу сторінку. Він побачив, як її очі сканують сторінку, читають слова. А тоді вона підвела погляд і сказала: «Вілл», таким тоном, наче він поводився нерозумно.

— Прочитай.

Енджі затисла ліхтарик під пахвою, скерувавши промінь на першу сторінку, потім перегорнула на другу і на третю.

Нарешті вона підвела погляд.

— І що?

Йому хотілося взяти її за плечі й добряче струсонути.

— Ти читала, що там написано?

Неквапом вона повернулася до першої сторінки й знудженим тоном уголос прочитала:

— «Джонатан Вінстон Шеллі, шість-один [43] 6 футів 1 дюйм ~ 1 м 85 см. , сто дев’яносто п’ять фунтів, каштанове волосся, карі очі. Попередній злочин: крадіжка. Прийнято 10 травня 1986 року, державна в’язниця «Коустел», суворий режим, окреме крило, вік: шістнадцять років. Звільнений умовно-достроково 22 липня 2005 року, вік: тридцять п’ять. Зареєстрована особа, яка скоїла злочин на сексуальному ґрунті, педофіл». — Енджі знову підвела очі й повторила запитання: — І що?

— Прочитай останню сторінку, — сказав він, маючи на увазі надрукований лист від Керолайн.

Протокол на Шеллі був короткий, у ньому лише було перелічено його злочини, але матеріал, який знайшла Керолайн, ряснів кошмарними подробицями.

— Читай, — вимогливо сказав Вілл.

Енджі не хотіла. Це сказав йому сталевий вираз її очей.

— Хочеш, я тобі прочитаю?

— Моя перерва на вечерю триває лише годину.

Він вирвав їй з рук сторінки, спробував знайти потрібну. І злився, що слова розпливаються на сторінці, їхні обриси перетікають один в одний. «Ка…» — і Вілл відчув гострий, мов лезо, біль у скроні. Прокляття, принаймні два слова він знав.

— Джонатан Шеллі. — Він спробував розібрати ще слово. — Марний. Ні, він… мертвий. Він убив…

Енджі накрила його руку своєю. Спробувала забрати протокол, але він не віддавав.

— Ну віддай, — примирливо сказала вона, делікатно витягаючи сторінки з його руки.

Вілл стиснув кулаки і втупився в землю. Господи. Не дивно, що вона не могла бути з ним.

— Пробач, — заговорила вона м’яко.

Йому хотілося провалитися крізь землю, просто взяти й телепортуватися кудись.

— Пробач.

— Я прочитав цей лист раніше.

— Я знаю, що прочитав. — Енджі знову взяла його за руку. — Вілле, подивися на мене. Мені правда шкода.

Він не міг на неї дивитися.

— Хочеш, я прочитаю вголос?

— Роби, що хочеш, мені начхати.

— Вілле.

Він розумів, що вередує, але нічого не міг з собою вдіяти.

— Це правда.

Ліхтарик упав на землю, і, не відпускаючи Віллової руки, вона нахилилася, щоб підняти його. Потім посвітила на сторінки й прочитала:

— «П’ятнадцятого червня тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятого року Шеллі скоїв сексуальний напад на Мері-Еліс Фінні, п’ятнадцятирічну білу особу жіночої статі, й видалив їй язика ножем з зазубленим лезом, що призвело до смерті жертви. Крім того, Шеллі завдав кількох глибоких укусів плоті жертви й помочився на тіло. Криваві відбитки пальців Шеллі було знайдено на місці злочину й на трупі. Знаряддя вбивства знайдено в шафі у спальні Шеллі. Відома наркотична залежність: героїн, кокаїн».

— Енджі, — тільки й зміг сказати Вілл.

Вона мовчала. Кілька машин проїхало, перш ніж вона сказала:

— Пам’ятаєш, я казала тобі, що Майкл Ормвуд якось приходив сюди?

Його вже нудило від згадок про Ормвуда. Якби Вілл більше ніколи не почув його імені, то помер би щасливою людиною.

— Він сказав нам шукати нещодавно звільненого ґвалтівника, якого звуть Джон Шеллі. Сказав, що це дуже поганий хлопець і щоб ми трималися від нього подалі. — Вона подивилася на поліцейський рапорт. — Майкл вчився у середній школі Декатура. Напевно, він виріс у тих районах.