Карін Слотер - Лють

— Ти розпитувала його про дитинство, коли робила йому мінет?

— Хочеш, щоб я й тобі мінет зробила, Вілле? До цього ти ведеш?

Він рвучко скинув з себе її руку.

— Годі.

— Я читала його особову справу.

— Щось ти дуже цікавишся Майклом. Що в ньому такого? Чому він такий особливий?

— Ти мене не слухаєш. — Вона розмовляла з ним, як з дитиною, і йому це не подобалося. — Майкл ходив у середню школу Декатура, отже, жив у тому районі. Він був на кілька років старший за Джона, але про той злочин мусив чути. І про язик теж мав знати. Чому ж він не згадав про це тобі? Чому не сказав: «Слухай, а це нагадує мені те, що сталося двадцять років тому, буквально по сусідству зі мною»?

Вілл був надто сердитий, щоб замислюватися над цим запитанням.

— Джон сказав мені, що його хтось шантажує.

Вілл розсміявся.

— Ти думаєш, Майкл Ормвуд знає про маніяка, який ґвалтує, вбиває жінок і відкушує їм язики, але замість заарештувати шантажує його? За що? Що в цього Джона Шеллі такого є, що потрібно Майклу?

— А як ти поясниш те, що Майкл сказав мені остерігатися Джона Шеллі? Що він не згадав випадок із дівчиною в тому районі, де виріс?

Вілл спробував звернутися до її здорового глузду.

— А як ти поясниш інших жертв?

— Яких інших жертв?

— Торік на двох дівчат напав чоловік у чорній лижній масці. Їм обом він відкусив язики.

Її губи розтулилися від подиву.

— Джон Шеллі вже сім місяців на свободі, — сказав Вілл. — Обидві дівчини жили за тридцять-сорок хвилин звідси. — Енджі мовчала, тому він додав: — Джулі Купер — п’ятнадцять років. Іншій дівчинці було всього чотирнадцять. Що поєднує ці злочини? Що між ними спільного?

— Ти ж знаєш, у всіх злочинців свої методи. Навіщо йому від них відходити? Навіщо б він комусь язика відкушував, а комусь відрізав? Навіщо би переходив від дівчаток до дорослої жінки?

Вілл згадав Майклову відповідь на це запитання, проте з Енджі нею не поділився.

— Чому ти раніше не сказав мені про інші випадки?

— Коли, Енджі? За вечерею? А може, коли ми трималися за руки й довго гуляли в парку?

— Ти міг би мені сказати.

— Навіщо? Хто міг знати, що ти докотишся до того, що злягатимешся з засудженим педофілом?

Вона задерикувато задерла підборіддя.

— Я з ним не спала.

— Поки що.

Енджі важко зітхнула.

— Є один беззаперечний факт: Шеллі зґвалтував і вбив п’ятнадцятирічну дівчинку. А потім відрізав їй язика.

— Він не… — Вона знову подивилася на фотографію Джона Шеллі. — Хай там що він зробив, він уже не той.

— Джулі Купер було п’ятнадцять, — нагадав їй Вілл. — Він зґвалтував її у провулку за кінотеатром. І відкусив їй язика.

Енджі похитала головою.

— Анні Ліндер було чотирнадцять. Її знайшли у Стоун-Маунт-парку наступного дня. Вона тримала свій язик у руці, наче страховий поліс. Її пальці довелося розтискати силоміць.

Енджі все не відповідала.

— Синтія Баррет, Енджі. Синтії Баррет було п’ятнадцять.

— Майклова сусідка.

Вілл знизав плечима.

— То й що з того?

— Скажи мені, звідки вони знайомі? Чому Майкл взагалі попередив мене про нього? — Вона сердито махнула в бік горілчаного магазину. — Тебе там не було, коли він приходив. Між ними щось відбувається. Майкл ненавидить цього хлопця.

— Може, я ще чогось не розумію? — спитав Вілл. — Бо мені здається, ти така сердита на Майкла Ормвуда, що не можеш тверезо мислити. Чому, Енджі? Чому ти не можеш викинути цього козла з голови?

Вілл побачив, як у її очах спалахує лють, і зрозумів, що вона згадує ті незліченні рази, коли він запитував у неї те саме.

Моторошно спокійним тоном Енджі спитала:

— А ти не поцікавився у Майкла, скільки років було його дружині, коли вони познайомилися? — Відповісти вона йому не дала. — П’ятнадцять, Вілле. А йому було двадцять п’ять.

— Він її зґвалтував і відкусив язика? — спитав Вілл. — Якщо ні, то я не розумію, що в цьому такого.

— Кажу тобі, Джон цього не робив.

— Я сам у нього запитаю, коли заарештую.

— Ні. — Вона вхопила його за руку так, наче могла зупинити. — Я сама.

Вілл недовірливо подивився на неї.

— Ти що, знущаєшся?

— Щойно ти надягнеш на нього наручники, він закриється.

— Не факт.

— Він зек. Звісно, закриється. Він і не пердне до приходу свого адвоката, а вже адвокат пошле тебе подалі.

— Я не дозволю тобі контролювати цю справу.

— А яке ти йому висунеш обвинувачення? Перехід вулиці у неналежному місці? — Вона звела брови, неначе відповіді чекала. — Ти можеш привезти його на допит, але що ти йому пред’явиш? Ти можеш обшукати його квартиру, але що ти скажеш судді, коли проситимеш про ордер? «Ваша честь, він зробив це двадцять років тому, тож, можливо, ймовірно, мабуть, міг це зробити й тепер»? — Енджі схрестила руки на грудях. — Наскільки мені відомо, щоб кинути людину в тюрму, потрібні якісь докази — якщо ти, звісно, не президент Штатів.