Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

Він молодший за мене. А я вважав його старшим. Не знаю, чому. Чи тому, що здавався старшим, чи може, я сам втратив об'єктивне сприйняття свого віку й зовнішнього вигляду.

«…вбивство іншої особи. Уночі 13 жовтня 2005 року він завдав важких тілесних ушкоджень та каліцтв Альвінові Му; численні колоті й різані рани, завдані двома ножами, стали причиною смерті названої особи. Злочин кваліфікується як важкий, убивство було здійснене в особливо жорстокий спосіб, що мав характер катувань.»

Я згадав фотографії Альвіна, його понівечене тіло — від тієї моторошної картини мене аж пересмикнуло. Загалом, не було що й закинути обвинувальному висновку, який підписав генеральний прокурор. Здебільшого на обвинувальний висновок доводиться чекати місяці. На моїй пам'яті ще не було такого блискавичного просування справи. Я глянув на календар. Від смерті Альвіна минуло трохи більше дванадцяти тижнів.

Мимоволі я набрав номер телефону прокуратури й попросив покликати Крістера Бонде, того прокурора, який представляв сторону звинувачення у суді проти Альвіна.

— Бонде слухає.

— Це Бренне. Добридень.

— Ага. Отримав обвинувальний висновок?

— Саме читаю.

— Добре сформульований, правда?

— Авжеж… Щось ця справа дуже швидко набирає обертів!

— Чом би й ні, Бренне, — засміявся Бонде. — Хоч раз нам трапилася справа, до якої не підкопаєшся. Як дивишся на те, щоб поговорити з твоїм клієнтом і схилити його до зізнання? Якщо співпрацюватиме, усе ще зможе виторгувати собі менший термін ув'язнення. Я не заперечуватиму, хоч, за законом, уже запізно йти на поступки.

— Він каже, що не вбивав…

Знову сміх.

— Та облиш, Мікаелю! Поговори з ним! Хіба це не твій обов'язок як адвоката інформувати клієнтів про реальний стан справ?

— Не знаю… Я не маю цілковитої певності, що це він…

У слухавці на мить стихло. Коли Бонде заговорив знову, у його голосі з'явилася незвична різкість.

— Та ти геть очманів, Мікаелю! Іноді мені здається, чи не завернулося тобі в голові від слави. Реально дивися на речі! Ти викрутився з Альвіном, але цього хлопця треба посадити. Ніяких вибриків, ніяких сенсацій останньої миті! Цього разу процедура відбудеться, як книжка пише. І до чорта, я більше не поведуся на твої витівки, Бренне!

— То була не витівка, а свідок.

— Я тебе попередив! І ще, Мікаелю, я розмовляв сьогодні з суддею про встановлення терміну судового розгляду. Від нині — за вісім тижнів…

— Та ти жартуєш! Це ж убивство! Нам потрібний час для…

— Слідство завершене, Мікаелю. Часу більше, ніж достатньо. Побачимося в суді!

Я ще трохи посидів, задумавшись. Він мені подобався, талановитий прокурор і приємна людина, звідки ж нині така агресія? Йому дуже попсував настрій програш справи проти Альвіна Му, але всі час до часу програють. Хто цього не толерує, той не має що робити в судовій системі. Уперше мені спало на думку, що одним з чинників злету моєї адвокатської кар'єри стали професійні заздрощі колег. Мало приємного, та, мабуть, доведеться звикати. Потім потік свідомості поніс мене далі, і я подумав, що вісім тижнів — це зовсім небагато, а я поки нічого не маю в резерві для порятунку Ганса Ґудвіка від дуже великого терміну ув'язнення.

Зима серйозно взялася за місто. Похолодніло, побіліли навколишні гірські вершини, тротуари середмістя стали ковзанками, а вулиці — сіро-брудною сніжною кашею. Я попросив Сюнне зайти до мене в кабінет, щоб разом опрацювати матеріали справи Ганса Ґудвіка.

Сюнне уважно слухала, доки я викладав їй суть, а коли закінчив, вона трохи розгублено глянула на мене.

— Я не розумію. Для мене абсолютно очевидно, що Ганс винуватий. Я маю на увазі… глянь на докази! Найбезсумнівніша кримінальна справа в історії.

— Можливо.

— Ніяких «можливо»! Чесно, Мікаелю… Чоловік винен. Єдине, що нам варто зробити, порадити… ні, рішуче закликати його зізнатися. Виправдання неможливе, ми не можемо…

Я поволі, однак категорично похитав головою.

— Я не вірю в його винуватість. Ми повинні добитися виправдального вироку.

Сюнне мовчала, але я помітив її роздратованість.

— Як, Мікаелю? Як ти збираєшся його виправдати?

— Знайти іншого вбивцю. Справжнього.

— Зумієш?

Я розповів їй про Ніну Гаґен, про свої підозри щодо її змови з Альвіном удвох убити Майю, про те, як вона надала Альвінові алібі. Про своє припущення, що саме Ніна Гаґен була вбивцею. Сюнне слухала уважно, а тоді приголомшено мовила:

— Я й не здогадувалася… Це просто жах!