Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

Присвячується Елізабет, яка завжди поруч,

і в скруті — теж.

Я розплющив очі й не міг збагнути, де я. Навколо зелено. Ряхтлива, сяйна, соковита зелень. І все наче в русі, немов увесь світ тремтів і мерехтів переді мною крихітними жовтими блищиками світла.

Я не відразу зміг зібрати докупи запахи і звуки. Пахощі теплої землі й трави. Ячання чайок, приглушений віддаллю веселий дитячий гамір. Літне повітря м'яко торкалося моєї шкіри. І тоді я згадав. Я лежав горілиць під великим буком, дивився, як ніжний легіт перебирає листям. Крізь густу крону пробивалися сонячні промені, спалахуючи в зелені наче дрібними коштовностями. Літо.

Я підвівся на лікті, озирнувся навколо, незграбно повертаючи голову, обважнілу від сну й випитого білого вина — онде в кошику неподалік виднілася майже порожня пляшка. Вино було літепле і млавке на смак, та все ж я його допив. Біля мене мала б лежати Карі, але її немає, лише сандалі гарно стоять рядочком. Я знову ліг. За кілька хвилин Карі з'явилася: я бачив, як вона ступала травою у сонячному промінні. Її волосся було мокре, а коли вона підійшла ближче, я помітив блискучі крапельки води на руках. Карі невеличка й струнка, але мені завжди здавалося, ніби вона пухкенька, просто одяг це приховує. Для мене вона була красунею, і я усміхнувся їй.

— Ти купалася, — мовив я.

— Годі й намагатися щось приховати від гострого ока адвоката! — засміялася Карі. — Щиросердечно зізнаюся — так, я купалася! Раджу й тобі! Купіль розкішна!

— Таке не для мене. Я купаюся лише в теплих краях. І без свідків… На жаль, не вмію плавати, ледь тримаюся на воді. Це принизливо.

— Вода не холодна — така свіженька, — Карі лягла поруч зі мною. — А ось це… холодніше, — мовила вона, підкотившись ближче й закинувши на мене руку і ногу.

Її шкіра була зимна, а мокрий купальник — наче лід. Мені аж подих перехопило від несподівано крижаного дотику до моєї нагрітої сонцем шкіри. Навіть її ніс і рот холодили виїмку під шиєю, та я зумів повестися, як справжній чоловік, — лежав непорушно, доки сонце й тепло мого тіла поволі зігріли нас.

Приємно було так лежати. Я заплющив очі, відчував її подих на шиї, вагу її тіла, м'яку важкість лона на литці, і на мене накотила така жага, тепла й розніжена, якої я вже давно не зазнавав. Вона помітила мою ерекцію, легенько притиснулася до мене. Мені ніяково було лежати отак, на виду в усіх, довелося перевернутись на живіт. Карі гладила мене по спині, ледь торкаючись пучками пальців. Я заплющив очі й знову заснув.

А коли прокинувся, тіні стали довшими, барви — пастельнішими й густішими. Карі прикрила мої плечі футболкою. Вона перевдягнулася у маленький топ і коротку білу спідничку. Сиділа, схрестивши ноги, читала газету. Я простягнув руку, торкнувся її. Вона підвела на мене очі й усміхнулася.

— Нарешті прокинувся.

Я лише кивнув.

— Ти проспав увесь день, Мікаелю, знаєш?

— Так. Це було розкішно.

— Гадаю, саме цього тобі й бракувало. Пригадуєш, коли ти востаннє мав вихідний? Мабуть, багато місяців тому…

Так воно й було. Останній рік злетів, мов одна мить, справи йшли конвеєром. Наркотики, насильство, ґвалтування, інцест і знову наркотики. Десь рік тому я виграв надзвичайно резонансну справу про вбивство, виграв феєрично. Газетникам дуже сподобалося. Уперше я зазнав на собі, що воно таке — лавина слави. Журналісти юрмились навколо мене. Якщо в одному виданні з'являлося інтерв'ю з портретом, то в усіх інших неодмінно теж. А тоді все покотилося само собою. Мене запрошували до участі в шоу-програмах на радіо й телебаченні. Газети просили коментарів про геть усе, що відбувалося у світі між небом і землею. Мене запрошували навіть на театральні прем'єри. А нові справи плинули потоком. Гроші — теж. Я осідлав хвилю і все ще гарцював на ній.

Сьогодні я вперше, за не знати й скільки часу, мав вихідний, і нараз відчув, який несамовито втомлений. Ніби рік прожив на самому лиш адреналіні та нервах, аж доки вичерпалися їхні запаси.

— Ти ще й схуд, Мікаелю. Занадто схуд…

Я перевернувся набік. На її чолі залягла маленька складка — так завжди бувало, коли вона думала; на очі звисала неслухняна гривка, яка попри всі старання Карі вперто не піддавалася ніяким укладкам.

— Та знаю, що працював забагато, Карі, — мовив я. — Але то був мій шанс утвердитися. Я мусив ним скористатися. Знаю, для тебе це теж було втомливо. Майже не залишалося часу нам удвох. Я майже не бував удома через постійні від'їзди.