Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

Я не став їй перешкоджати і вийшов у двір, де основний претендент на «площадь» ще лежав, обсипаний битим склом, але вже почав подавати ознаки життя. Поворушив руками, ногами, виголосив спершу окремі слова, а потім і цілком пов’язані речення. Здається, обійшлося без струсу мозку.

Я сидів на лавці і терпляче чекав.

Нарешті родич спробував стати рачки.

- Краще лежи, бо поріжешся, - порадив я доброзичливо.

- Ти хто?

- Бабійчуків шваґер.

- Шо зі мною?

- Спроба незаконного вторгнення в чужу квартиру шляхом зламу з метою наступного грабунку, вчинення активного опору працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків. Плюс перешкоджання слідству. Це для початку. Треба буде - ще щось накопаємо. Ми, швагри, такі!…

- І шо мені тепер робить?

- Щиросердне визнання. Кажуть, полегшує. І скорочує. Полегшує провину, скорочує строк. Квартиру сам здогадався ломонути чи хтось підказав?

- Жінка дістала. Каже: чого ти тут сидиш у навозі, коли в Києві площадь пропадає! Бо так і помремо у цьому Гімнязєві.

- Де-де?

- Ой, Гельм’язові Черкаської області.

- То ти не з Бердичева?

- Нє! З Бердичева Бабійчуки. А ми з кумом з Гельм’язова. Ой! А звідки тут у вас коні?

- То не коні. То міліція біжить. Вас із кумом оформлювати.

- Доїздились.

- Це точно. Бабійчукам що передати?

- Нехай доки я сидітиму, візьмуть мою Вальку… ну, жінку… до себе на ферму. Молодих бугаїв обучати цьому ділу. На собі.

- Передам обов’язково! І прослідкую за виконанням. Дякувати не треба, служба у нас така.

Райвіддільські таки набігли майже в повному складі. Але вже з цікавості. Навіть випередили власний «газик».

- Забирайте й оформлюйте. Оцей-от - основний. Другий - співучасник. В коридорі другого поверху відпочиває. Ломик не забудьте забрати - то речовий доказ.

Райвіддільські кинулися дякувати за довіру, але я їх вчасно охолодив.

- Своїх висяків на них не чіпляйте. Дядьки не київські. А то - знаю я вас. І про вбивство медсестри забудьте, то тепер мій клопіт.

На щастя куми не встигли зламати двері, тому замки я відчинив без проблем.

Що б там я не говорив про райвіддільського капітана, але загальну картину злочину він описав точно. Як убивця пройшов непоміченим, я здогадався одразу. У будинках цієї архітектури був чорний хід із двору - біля службової двірницької. Його на ключ, як правило, не зачиняють і не забивають цвяхами.

Двері своєму вбивці медсестра відчинила сама. Технічна експертиза попрацювала без халтури. Отже - або вона знала гостя, і саме за цю версію вчепилися мої попередники, або він сказав якесь чарівне слово. Тільки-но господарка відчинила, він вирубав її ударом у голову, увійшов, заткнув рота кляпом з її ж білизни, зв’язав руки, увімкнув новий магнітофон з годинною бобіною і під «Багама, Багама-мама!…» відпрацював повну програму. Включно з отим самим лінь-чі. Скільки часу на це пішло, сказати важко. Може, три години - як стверджують медики - а може й більше.

Доки вона помирала, він витер усі відбитки пальців, чим, до речі, зробив послугу підозрюваному студенту. Бо відбитки хлопця на чашці з кавою залишились, а на ручках дверей - ні. Отже, їх витер той, хто зайшов до квартири після того, як студент уже пішов. Що ще? Оце й можна з’ясувати по отим самим чистим місцям: помив ножа в раковині на кухні, вимив і протер її, залишивши одну-єдину не помічену ним цяпочку крові, зайшов до душу, помився, одягнувся, витер і там усі відбитки і повернувся до кімнати. Гроші, документи і золоті прикраси навіть не чіпав. Залишив майже новий магнітофон, за який під універмагом «Україна» можна було, не торгуючись, одержати п’ятсот карбованців. Значить - він навіть не імітував грабунок. Але щось шукав. Так, що у нас чистотою виблискує? Ось ця секція у меблевій стінці. Подивимося, що тут. Ага, предмети інтимного туалету. Радість еротомана! Красиво, модно і в достатній кількості. А ось на цій полиці, звиняйте за гру слів, бардак. Нижні сорочки спочатку витягли, а потім запхнули назад жужмом. Хазяйка так не робила.

Похмурий старший дільничний і двоє літніх жіночок-понятих за весь цей час не подали ані звуку. Стояли за моєю спиною мовчки і тільки намагались не дивитися на засохлі криваві плями на паласі і на стінах.

Я попросив понятих підійти ближче:

- Подивіться сюди, будь ласка. Ваша сусідка могла отак запхати чисту білизну в шухляду?

- Ну що ви, як можна! Вона така акуратистка! Знаєте, як наші люди сміття виносять? Скинули у відро, витрусили в бак і пішли. А у неї спеціальні кульки у відрі були - для сміття, уявляєте? Напевне на роботі брала, бо у продажу таких немає. А ви кажете - сорочки жужмом!