Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

Біля входу в Управу - кепський знак! - на мене чекав помічник оперативного чергового. Загорлав ще здалеку:

- Сирота!…

- Знаю.

- Генерал!…

- Вже йду.

- Але я хотів…

- Ще раз захочеш - хотимчик відірву.

- А я - в рапорт!

- А я - в хліборізку!

На другому поверсі над нами розчинилося вікно і генеральський баритон пролунав над усією площею:

- Сирота, не дражни убогого! Бігом до мене! Починаю відлік: десять, дев’ять, вісім…

Сходи і коридори я подолав за рекордний час. Генеральський помічник ледь встиг відскочити. Попри мої побоювання і передчуття Генерал посміхався.

- Товаришу капітан, ви здогадуєтеся, що, незважаючи на ваші титанічні зусилля у боротьбі зі світовою наркомафією, звичайні кримінальні злочини у Києві продовжують скоюватися?

- Не маю сумнівів, товаришу генерал.

- Тоді як ти поясниш ось це… тримай.

На теці слідчої справи ще навіть чорнило не просохло. Та й сама вона поки що складалася з протоколу огляду місця злочину, кількох фотографій та нашвидкуруч, мало не на коліні написаних двох пояснень. Я збирався заглибитися в читання, але Генерал упередив цей мій намір:

- Потім прочитаєш. І доповіси. На перший погляд зі справою Дембеля і корейця немає нічого спільного. Характерне вбивство з метою грабунку. Жертва теж типова - таксист. Бо у кого у нас серед ночі можна розжитися грішми, окрім як у таксиста?

- Логічно, товаришу генерал. Прочитаю, вивчу і доповім.

- Зверни увагу на фото номер три. Воно мені дуже не подобається. Характер рани трошки інший, аніж у Дембеля і нашого дільничного, але варто придивитися. Я вже дав розпорядження нашим експертам.

- Я зрозумів, що на вашу думку і цей злочин якось пов’язаний…

- Якби я так не думав, то доручив би цю справу комусь іншому. Йди, вивчай.

На перший погляд вбивство таксиста з Дарницького автопарку і справді виглядало банальним. Гальмонули машину пізно ввечері, попросили підвезти на Русанівка, зупинилися неподалік каналу, вдарили водія ножем у серце, забрали гроші, стерли всі відбитки пальців, замкнули дверцята, попередньо запакувавши труп у багажник - і закотили машину в канал. Якраз на глибокому місці. Відмокала вона там недовго, бо вже вранці її видивилися рибалки.

Я двічі перечитав усе, що було в теці, уважно роздивився фото, потім дістав із сейфу свій слідчий нотатник і почав виписувати те, що кидалось у вічі, у формі діалогу з самим собою. Така у мене була звичка.

- Хто зупинив таксі? Одна людина чи кілька?

- Невідомо, отже, від одного до чотирьох.

- Де саме сіли (сів) підозрювані?

- Невідомо. Хоча радіотелефони на київських таксі вже не дивина, але більшість дарницьких «героїв лічильника» їздять без них. Приїхав уранці на зміну, взяв путівку - і гайда в поле. На скількись там годин. У кінці зміни повернувся, здав виручку - і «на добраніч, діти!»

- Чи була Русанівка кінцевим пунктом маршруту, чи просто попросили зупинити на хвилину?

- Невідомо!

- Мета нападу?

- На перший погляд - грабунок. Але!… Як правило, досі ті, хто збирався розжитися виручкою таксиста, робили це в якомога глухішому місці. Тобто - просили довезти кудись на околицю, де не те що ліхтарів - асфальту досі не було, і там нападали. Звісно, Русанівка, особливо вночі, це не Хрещатик. Але й не Новобіличі.

- Якщо це просто грабунок, то чому втопили машину? Гаяли час і ризикували, що хтось, кому не спиться, побачить усю цю процедуру через вікно чи з балкона.

- Немає відповіді.

- Чи опитували хлопці з райвідділу гіпотетичних свідків: двірників, нічних сторожів і просто мешканців квартир, що виходять вікнами на канал?

- А чорт його знає! Схоже, що ні. Бо в течці жодного протоколу допиту. Тільки пояснення двох рибалок, котрі помітили машину, після чого один залишився на березі, а другий побіг до найближчого автомата.

Схоже, дарницькі пінкертони, як тільки зрозуміли, що за рибка їм клюнула, одразу оголосили операцію «Спихотехніка». Тобто - підкинули труп у багажнику нам, міським сискарям. Хоча обґрунтування на цю тему склали дуже грамотно. Не причепишся.

- А може, злочинцеві (злочинцям) навіщось потрібна була машина? Вони вбили водія, чорти його батька знає, де, запакували в багажник, забрали ключі і гроші, сіли за кермо, зробили якусь, поки що невідому міліції чорну справу, підігнали машину до каналу і втопили.

- У нас у Києві все може бути. Бо ще не встигли хлопці з райвідділу прибути на виклик, як натовп цікавих, чисельністю до батальйону, прибіг і затоптав усі ймовірні сліди в радіусі сто п’ятдесят метрів. Куди дінешся: народ жадає видовищ, крутіших від програми «Врємя».