Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Як своєю рідною, товаришу генерал.

- Так от, нехай пошукає тобі у польській пресі інформацію про те, як сухий, до речі, опіум перекидали аж з Бірми через Афганістан, Туреччину, Болгарію, Чехословаччину, Румунію, Угорщину до Польщі. У нас про це, звісно, не писали, бо ж то не у нас.

- От бачите, товаришу генерал, а я що кажу! З Бірми через Афганістан і ще п’ять країн! Це ж дванадцять митниць! А від нас на Варшаву тільки дві, ні, чотири… чорт! Заплутався, але все одно вдвічі менше.

- Вибач, Сирота, але мені, як твоєму начальнику, за великим рахунком начхати на те, що ти кажеш. Для мене головне - що я доповім на Богомольця. І якщо ти думаєш, що там уміють тільки молоденьким машиністкам під спідниці заглядати…

- Товаришу генерал! Я такого не говорив! Це все замполіт вислужується.

- Говорив, говорив. Знаю я вас, жеребчиків недокастрованих. Але я не про машиністок. Я про що? Якби вся ця історія з наркотиками закінчувалась у Києві, тоді твоя версія хоч і з рипом, але влазить у припустимі рамки. Справді, для того, щоб раз на три-чотири місяці перекидати до Києва кілограм… ну від сили два сухого опію, небагато треба: кілька макових плантацій де-небудь у горах або в плавнях, скажімо, на тому ж Аральському морі, одна лабораторія, в якій вдень роблять аналізи сечі великої рогатої худоби, а вночі працюють на експорт, невелика група добре підготовлених людей для охорони і транспортування. Плюс два-три агенти в тому ж Києві, які пустять цей товар у роздріб. Реалістично?

- Так точно, товаришу генерал! А головне - повністю відповідає наявній у нас інформації.

- Наявній у тебе, а не у нас. Але не будемо мірятися, чий батько вищий. Уявимо… лише уявимо, що твоя розширена версія відповідає дійсності. Одразу постає кілька дуже неприємних запитань: припустимо, ти, Сирота виходиш на світовий ринок наркотиків. Якою має бути кількість бодай першої партії товару? Кому ти потрібен у Європі з однією чи навіть з п’ятьма баночками з-під кави? Мовчиш?

- Обмірковую, товаришу генерал!

- А чого тут міркувати? Тут уже не один-два клаптики землі під мак потрібні, а тисячі гектарів. І не одна лабораторія на рівні шкільного хімкабінету, а промислові установки. Куди ти це заховаєш, навіть у Середній Азії? В пустелю? Не сміши… Та й це не головне. Головне інше: для того, щоб машина крутилась і наварювала не сотні тисяч, а мільйони - і не карбованців, а доларів - треба купити спочатку місцеву міліцію, потім місцеву владу, сільраду, правління колгоспу, райвиконком, райземвідділ, потім - я не побоюсь цього слова - райком партії. Але і цього замало! Потрібні будуть свої люди на рівні області і навіть республіки. Як це називається?

- Наукова організація виробництва, товаришу генерал!

- Ні, Сирота, отут ти помиляєшся. Це нелегальна антирадянська організація, яка своєю діяльністю підриває основи соціалістичного ладу! В нашій державі! Затямив?

- Товаришу генерал, мені затямити - що дурному з гори побігти. Я ж не перший день в Управі. Але де ви тут побачили антирадянську діяльність, що підриває основи соціалізму в СРСР, якщо цей наркотик транспортують виключно в капіталістичні країни аби там труїти їхню «золоту молодь» і позбавляти нації майбутнього?

- Повтори, що ти сказав? Тільки чітко.

- Я й кажу: за що Дембеля зарізали? Бо він товар, призначений для експорту, самовільно пустив на внутрішній ринок. А на додачу - потішив ним власну дупу. Тобто - розкрадав довірену йому чужу власність.

- Сирота, ти ще запропонуй підключити до справи Дембеля наших «обехаесників». Хоча - стоп! Щось воно й справді не клеїться. Точно! Ну не їхню ж мать! По епізоду в Бресті - жодного трупу, сама контрабанда, а справу вели білоруське ка-де-бе плюс наше українське і ще штаб прикордонного округу! А у нас п’ять трупів, калюжа крові, наркотиків чи не вдвічі більше, ніж у Бресті - і що? «Конторські» спочатку дременули, аж загуло, потім, щоправда, зазирнули на хвилинку, побажали успіхів у роботі - і все? Чим це, товариші, пахне?

Настала тиша. Навіть Рубін перестав сопіти, скрутився клубочком під генеральським столом і задрімав. Генерал виглядав і справді розгубленим. Старий тримався впевненіше, але прикурив чергову цигарку не від запальнички, а від недопалка попередньої.

- Щось воно таки купи не тулиться, - озвався нарешті наш начальник, - тут он проста людина вночі власній жінці під ковдрою політичний анекдот розкаже, так вранці вже всі, кому треба, про це вже знають. А це ж - наркотики! Навіть у найменшому варіанті - це сотні тисяч карбованців, десятки людей! І тиша…