Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Ображаєш, Сирота. У мене в школі було тільки дві п’ятірки. Одна з фізкультури, друга - з креслення.

- Добре. Тоді повернемося до наших баранів, точніше - до одного барана і дурної вівці з твоєї отари. Весь жах ситуації полягає не в тому, що фраєр закохався в Мілку, а в тому, що й вона, здається, вирішила, грубо кажучи, зав’язати… ну і так далі і таке інше. Інакше б отой нещасний раб свого кульмана не об’явився б у Києві з найсерйознішими намірами. Я вгадав?

- Вгадав! Зараз! Либонь лягаві з нашого райвідділу настукали.

- Додіку, ти мене недооцінюєш. Я працюю по вбивствам, зґвалтуванням, наркоманам і якщо вже дуже не пощастить, то по гомосексуалістам. А те, що прокручуєш ти зі своєю Мілкою, то, вибачай, не моє лайно. Мені ніхто не стукав, я вас вирахував.

- Тоді вирахуй, чим усе це закінчилося?

- На раз! Була розмова віч-на-віч, точніше - ви втрьох: Мілка, ти і фраєр. Спочатку Мілка заробила в диню - і це з твого боку було великою жертвою, оскільки дівчинка мінімум на два тижні втратила товарний вигляд, секретний конструктор поліз її захищати, після чого… стривай-стривай… він посковзнувся і двічі, ні тричі випадково впав на шевський ніж, який ти тримав у руках, а ти, в свою чергу, зламав два ребра об шевську лапу. Після чого Мілка викликала «швидку допомогу», «швидка» викликала міліцію, міліція списала протокол, «швидка» відвезла вас у травматологію, Мілка тиждень носила вам обом передачі, після чого ви втрьох списали відмову від порушення кримінальної справи і десь навіть зі сльозами посадили бідолашного фраєра у поїзд Київ-Свердловськ. Ну що?

- Твоє зверху, Олексо. Що тобі треба?

- Та так, сутня дрібничка. У Піонерському парку між водонапірною баштою і «місточком закоханих» зарізали одного молодого, підозрюю, неодруженого і, швидше за все, безпартійного. А головне - морально нестійкого. Бо перед смертю впився на халяву так, що навіть не вчинив опору.

- Олексо, ти знаєш, я у своєму житті нікого не зарізав.

- Знаю, знаю, знаю. Я до тебе виключно, як до експерта. Глянь ось на цю фотографію і скажи: чим, на твою думку, крім шевського ножа, можна так розпанахати горлянку?

Додік не відповів. Він устав, згріб з табуретки та полиць усі ножі, акуратно розкладені там у лише йому зрозумілому порядку, вийшов з будочки і жестом покликав мене за собою. Перейшов на протилежний бік Андріївського узвозу і метрів з десяти один за одним сильно жбурнув ножі у двері будочки. Жодного промаху! Жодного відхилення від чіткої паралелі з рівнем моря! Вищий клас!

Після цієї бездоганної вистави Додік мовчки повернувся на своє робоче місце, зняв шкіряного фартуха, повісив його на рукояті ножів і нарешті подав голос:

- Веди, лягавий! Більше я тобі нічого не скажу. Але моїх пальчиків на тому штику, котрим розпанахали фраєра в парку, ви не знайшли. Як і самого штика. Інакше ти б навколо мене циганської халяндри не витанцьовував.

- Додіку, сядь! Мене не цікавить, хто це зробив. Я хочу знати лише, чим це зробили.

- Сирота, ти наче в армії не служив. Ніж-багнет від акаему пам’ятаєш?

- Ну…

- Рейки гну! Страшна річ. Дріт, як масло, ріже. А що вже про горло казати.

- Додіку, спасибі за підказку.

- Нема за що. Що ти ще хочеш, зараза міліцейська?

- Наскільки я розумію, Додіку, у нашому місті-герої ніхто собі такого звірства не дозволяє.

- Правильно розумієш. Бо ми, Сирота, яка не є, а все ж Європа. А отакі от ножі поважають по той бік Каспійського моря. Традиція, розумієш. У нас підколюють, а у них горлянки перерізають.

- Додіку, останнє запитання. Можеш не відповідати. Більше того, я встану і піду, якщо ти промовчиш. Чим це пахне - і для нас, і для тебе?

Додік одразу не відповів, але жестом показав, щоб я не вставав. Вочевидь підбирав слова. Нарешті наважився:

- Олексо, я тебе поважаю ще з тих часів, коли ми разом били банабаків. Тому скажу, точніше - натякну. Є одне паскудство, про яке ви, менти боїтеся говорити, а ми, справжні блатні боїмося, що воно до нас у Київ таки прилізе. На цьому закручені величезні гроші. І то такі, що навіть наші блатні закони не впоперек не стануть. Коли знайдете, хто це зробив, виверніть у нього всі кишені і розпоріть усі шви. Все!… ні, не все. Зверніть увагу на пальці. І на цигарки, які він курить. Второпав?

- Второпав. Дякую.

- Нема за що. Я тобі нічого не казав. Більше того - давай я краще твоїй дівчині за безплатно такі босоніжки пошию, що всі впадуть. А ти мене про ОЦЕ більше ніколи не питатимеш. Як там співають оті китайські хунвейбіни? Вітер зі Сходу подолає вітер із Заходу? Сирота, бійся вітру зі Сходу. Бо проти нього і ваші радянські, і наші злодійські закони - тьху! І ніщо!