Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

Полковник знизав плечима, але не так, як це робить наш Старий, а з погордою:

- Хіба я знаю? Можливо, хтось із ваших. Він же квартиру не на вокзалі наймав. Або отой, інший, якого я застрелив. Він по нашим розробкам не проходить. Звісно, шкода, що ми маємо самі тільки трупи, але не проймайтеся, Олексію Михайловичу, особисто ви діяли професійно. Про вашу мужність я доповім.

Панська ласка на рябій кобилі їздить, хотів ляпнути я, але стримався і тільки схилив на мить голову.

Десь на горі біля історичного музею подала голос знайома міліцейська сирена. Генерал поспішає.

- Ну що ж, товаришу капітан, - усміхнувся самими тільки губами полковник. - поділимося по-братському? Ми беремо на себе той труп, що залишився нагорі, ви оце-от, що там лежить. І ні у кого з нас не буде більше проблем. До речі, я вас запрошую до мого рідного міста. Посидимо у хорошій чайхані за піалою найкращого індійського чи китайського чаю. Повірте - це аж ніяк не гірше кави.

Він ще раз вклонився і пішов до генеральської «Волги», що вже з шиком гальмувала від повороту. Майор дружньо ляпнув мене по спині і попрямував слідом. За якийсь час з-під «Річарда» пороз’їжджались і порозходились як усі причетні, так і випадкові перехожі. Обох убитих ще раніше повезли на Оранжерейну. І на полі болю залишилися тільки я і Додік, що сидів із забинтованою головою на уламках своєї будочки.

Я прилаштувався поряд, налапав у кишені зім’яту пачку з двома останніми сигаретами і поділився по-братськи. Додік вдячно глянув на мене, затягнувся, потім ми синхронно задерли голови, видивляючись вікно, звідки на Додіка впала жива бомба.

- Ой-ой, - сказали ми, не змовляючись. А Додік додав:

- Я бачу, ти вже зрозумів, чому ми виїжджаємо.

От і все! Як співав після кожної студентської випивки наш із тобою однокурсник, бідолашний горбатий сирота Женя Українець: «Пісня вся, пісня вся, пісня скінчила ся…»

Щодо орденів - напевне хтось їх одержав. Тільки не в Києві і не ми зі Старим.

Що далі було? Цікавого мало. Військові особісти так зраділи віднайденим автоматам, що й слухати не хотіли про повторний розгляд справ по обставинам їх зникнення. Наша прокуратура після розпорядження з Москви мовчки закрила всі справи по семи вбивствам і одному зникненню без вісти з формулюванням «У зв’язку зі смертю єдиного реального підозрюваного». Замполіт сказав, що це дуже доречно - в плані урочистого рапорту до нашого професійного свята. Служба внутрішнього розслідування теж не знайшла в моїх діях ніяких відхилень від правил та інструкцій. Зрештою ж, на Узвозі стріляв не я.

Я не полінувався видзвонити своїх старих знайомих таксистів, привів їх у морг на Оранжерейній і показав обидва трупи. Старий таксист з орденськими колодочками раптом розплакався і запитав мене:

- Синку, де ти був, коли я на своєму Другому Українському фронті ходив у розвідку?

Тої ночі я нарешті спокійно заснув. Мені наснилося, що подзвонила Крокозябра, спершу довго дорікала, що через мене у її подруги накрився блат у модної кравчині, але коли я - теж уві сні - пообіцяв познайомити обох подруг, а заодно і кравчиню із директором Бессарабського ринку, нестарим і неодруженим, аж прицмокнула від радості, заверещала: «Це ж абалдєнний блат!» і зникла з мого сну назавжди.

Контора генерала Федорчука зберігала горде мовчання, мов ті пушкінські друзі-декабристи. Лише певен час по цьому, коли мені пощастило одного вечора просочитись і тихенько зашитись у самий куток інтуристівського бару в готелі «Либідь», хтось сів праворуч і трохи ззаду і наказав:

- Сирота, не обертайтеся, дивіться прямо, інакше я встану і піду.

- Не бу… Кажіть!

- Ви пам’ятаєте, як ми заробили по морді через ракети на Кубі?

- Найщасливіший тиждень моєї студентської юності. Ми тоді не вчились, а мітингували.

- А от для Хрущова то були чорні дні. Кажуть, по стелі бігав. І вибігав.

- Звелів сіяти кукурудзу за Полярним колом?

- Ні, опійні маки у Середній Азії. Робити з них наркотики і потай перекидати в Західну Європу та Сполучені Штати. Аби там поширювати в першу чергу серед їхньої «золотої молоді». Як вам помста?

- Не вмер Гаврило, так галушкою вдавило.

- Не смійтеся, бо як хтось дізнається про те, що я вам це розказав, то ви не встигнете навіть заплакати.

- А ви?

- От тільки не треба перти рогом. Ми до цього не мали ніякого відношення. Але не питайте, хто. Головне, що після того, як Хрущова погнали, цю операцію офіційно припинили.

- А неофіційно?