Джеймс Чейз - Меллорі

— Мені нема чого боятися, — відказала вона, вириваючись, і, перш ніж Коррідон устиг її зупинити, підбігла до вхідних дверей. — Маєте чим присвітити? — запитала вона, озираючись через плече. — Ми завжди запечатуємо вхідні двері, коли їдемо з острова. Якщо печатка неушкоджена, то всередині нікого немає.

Коррідон став коло неї та спрямував промінь свого ліхтарика на чималу сургучеву печатку, що неодмінно зламалася б, якби двері відкривали. Йому вистачило кинути на неї побіжний погляд, аби зрозуміти, що сургуч, яким було запечатано двері та одвірок, був неушкоджений і нанесений вже давно.

— Чи є інші входи до будинку? — запитав він, коли Жанна обережно вийшла вперед і стала коло них.

— Ні, — сказала Енн. — Це — єдиний вхід. Як ви можете бачити, на усіх вікнах долішнього поверху є віконниці, й усі вони зачинені зсередини.

Вона дістала з кишені ключа та відімкнула двері. Утрьох вони увійшли до великої, зручної вітальні.

Поки Енн вмикала світло, Коррідон протиснувся повз неї.

— Залишайтеся тут, — сказав він. — Я збираюся оглянути будинок.

— Ви нікого тут не знайдете, — коротко відказала на це Енн.

— Я волію не ризикувати, — промовив він.

Коррідон переходив із кімнати до кімнати і, врешті-решт, задоволено відзначив, що в домі ніхто не ховається і що вдертися досередини ніхто не міг. Коли він повернувся до вітальні, Енн стояла коло великого електричного каміна, а Жанна ні в сих ні в тих неспокійно ходила кімнатою.

Було вже по одинадцятій, і Коррідон заперечив проти того, щоб оглядати острів затемна. Жанна неохоче погодилася. Скидалося на те, що розміри острова, його стрімчасті кручі та несамовиті вітри сповнили дівчину шанобливим страхом. Вона трималася на відстані від Енн і Коррідона, торкаючись пальцями маузера, а в її очах з'явився похмурий, задумливий вираз.

Коли Енн запропонувала провести Жанну до спальні, француженка коротко відказала, що воліє залишитись у вітальні коло каміна.

— Дайте їй спокій, — стишивши голос, промовив Коррідон. — Ходімо нагору й тримаймося від неї подалі.

Просто понад вітальнею була галерея другого поверху, звідки можна було пройти до чотирьох спалень. Коррідон пройшов слідом за Енн до однієї з них і зачинив за собою двері.

— Ви ж не вірите, що Браян тут, правда? — стривожено запитала вона, коли Коррідон трохи змучено сів на ліжко. — Ви ж не вірите в оту її брехню?

Він підвів на неї погляд.

— Я впевнений у тому, що вона — божевільна, — тихо сказав він. — Її історія про Яна взагалі не тримається купи. Я вже починаю думати, що Жанна така одержима Меллорі, що половина усього, що, на її думку, сталося з його вини — то лише витвір її уяви. — Коррідон потер свою щелепу та насупився. — Я міг би навіть припустити, що уся ця історія загалом — витвір її уяви, якби лише міг збагнути, чому було вбито Гарріса, Любіша та Риту Аллен. Проблема в тому, що, хай яка Жанна схиблена, та не одна вона переконана, що ваш брат живий. Ренлі з Яном теж так вважали.

— Ви ж не думаєте, що Яна вбив Браян? Ви ж не вірите у ту нісенітницю? — запитала Енн.

— Ні. Пригадуєте, Жанна казала, що нічим не могла зарадити Янові? Але ж вона мала маузера. Мусила мати, адже Ян точно не мав його при собі, коли випав з потяга. Жанна — першокласний стрілець. Вона могла завиграшки застрелити Меллорі, поки той убивав Яна. Ні, ця історія не тримається купи. Як нам відомо, Яна було серйозно поранено. Він міг померти від ран, а Жанна або уявила собі, що його вбив Меллорі, або ж умисно збрехала. — Коррідон провів пальцями по своєму волоссю. — Але чому? Щось у всій цій справі не так. Чогось бракує. Я збираюся це обміркувати. Щось за усім цим стоїть; якась невеличка деталь, яка має надати усій цій справі сенсу. Якби ж я міг її знайти. — Він підвівся та підійшов до дівчини. — Вкладайтеся спати, Енн. Дайте мені про все поміркувати і не хвилюйтеся ні про що.

— Це таке полегшення для мене — знати, що ви не вірите в її історію, — сказала Енн, кладучи свою долоню на його руку. — Якби ж ви лише повірили, що Браян до цього жодним чином не причетний...

— Жанна каже, що він на острові, — сказав Коррідон. — Гаразд, якщо це так — я його знайду. Маю таке відчуття, що завтра усе це скінчиться.

— Ви його не знайдете, — сказала Енн. — Я це знаю напевне.

— Вкладайтеся спати, — його голос був різкий. — І зачиніть двері на ключ. Я їй не довіряю. Шкода, що я не можу забрати у неї пістолета. Ну ж бо, Енн, лягайте спати. Просто зараз, уночі, ми нічого не зможемо зробити. Мусимо чекати до світанку.