Джеймс Чейз - Меллорі

Раптом очі Жанни спорожніли, а маузер, націлений на них, захитався в її непевній руці.

— Він вирушив на острів. Я бачила його, — неспокійно промовила вона.

— Звідки ви знаєте, що він на острові? — запитав Коррідон.

— Я бачила його.

— Але як він туди дістався? Ось це — його човен. Чому він ним не скористався?

Рука Жанни здійнялася до чола. Її обличчя набуло збентеженого вигляду.

— Я бачила, як він туди вирушає, — затято правила своєї Жанна. — Він узяв човна з гавані. — Вона зупинилась, а тоді продовжила, немовби промовляючи сама до себе: — Я — остання з них. Вони усі загинули, один за одним. Меллорі виявився надто розумним для них, але не для мене. — Вона зробила рух уперед, погрожуючи їм маузером. — Сідайте у човен, — веліла вона. — Хутчіш! Ми й так змарнували достатньо часу. Меллорі — на острові. Цього разу для нього не буде порятунку. Сідайте у човен.

— Ходімо, — сказав Коррідон до Енн і тихо додав: — Вона геть збожеволіла.

Вони першими залізли до човна, а Жанна — слідом. Вона, скулившись, сіла осторонь на кормі, тримаючи їх під прицілом.

Енн, напружена та зі сполотнілим обличчям, запустила двигун, вивела човен з елінґу та скермувала його у відкрите море.

Острів Відлюдника виявився набагато більшим, ніж Коррідон уявляв. Він малював його у своїй уяві як скелясту платформу площею, либонь, зо двісті ярдів, на якій зведено будинок, та коли моторний човен увійшов у невеличку, добре приховану від сторонніх очей гавань, Коррідон поглянув угору та був неабияк вражений, побачивши величезні скелясті стіни, що здіймалися над ним й губилися в густій темряві ген-ген угорі. Вигляд гострих зубчастих скель нагадав Коррідону слова Енн, і тепер він почав розуміти, чому вона казала, що цей острів може бути небезпечний для тих, кому не відомий кожнісінький клаптик його землі.

Густі тумани з моря оповивали острів, у розколинах скелястої стіни завивав вітер, а коли човен наблизився до острова, звідкись із темряви здійнялася величезна зграя мартинів і їхні скорботні крики заглушили ревіння могутніх хвиль, що розбивалися об прибережні кручі.

Поруч з елінґом, точною копією того, що був у Данбарі, починався марш вирубаних у скелі сходів. Саме цими східцями вони утрьох почали спинатися нагору, борючись із поривами вітру, який немовби намагався схопити подорожніх і щомиті загрожував змести їх у море. Коррідон нарахував двісті сходинок, поки вони дісталися широкої кам'янистої платформи, з якої він міг розгледіти неясні, загострені чорні обриси величного піка, що здіймався вдалині на тлі нічного неба.

Він ішов слідом за Енн, пригинаючи голову від вітру, спинаючись вузенькою стежиною, що полого здіймалася вгору, у темряву. Жанна йшла останньою, і Коррідон чув, як вона час до часу щось стиха бурмоче, спотикаючись на нерівній стежці.

Аж раптом вони геть неочікувано натрапили на дім. Він був збудований просто перед скелястою стіною та захищений обабіч масивними скельними утвореннями, але попереду відкривався пронизливим вітрам, що віяли з Північного моря [65] Північне море — море, що розташоване у північно-східній частині Атлантичного океану і є його частиною. На сході омиває береги Норвегії та Данії; на заході — Шотландії та Англії; на півдні — Німеччини, Нідерландів, Бельгії та Франції. . То був приземкуватий двоповерховий будинок, прип'ятий сталевими стрижнями до суцільної міцної скелі. Дах, підлоги першого та другого поверхів і стіни були зроблені з бетону, причому стіни сягали фута [66] 1 фут дорівнює 30,48 см. завтовшки. На вигляд той дім був незугарний та міцний, як стародавня шотландська фортеця.

Неподалік від будинку Коррідон міг ледве розрізнити ще один вирубаний у скелі марш сходинок, які вели нагору. Згодом від дізнався, що цими східцями можна піднятися на плато — найвищу точку острова після далекого піка Відлюдник, якому цей острів завдячував своєю назвою. Саме його обриси Коррідон розрізнив ще тоді, коли підіймався стежиною до будинку.

Дім стояв у цілковитій темряві. У його вікнах, неначе у чорних дзеркалах, відбивалися хмари, що повільно сунули небом. Коли Енн зробила крок у бік вхідних дверей, Коррідон упіймав її за руку та потягнув назад.

— Не так швидко, — застеріг він, дивлячись на будинок. — Не кваптеся так. Якщо там усередині хтось є...

— Нікого там немає, — нетерпляче урвала його Енн. — Ви ж не вірите в її побрехеньки?

— Однаково немає сенсу ризикувати.