Джеймс Чейз - Меллорі

Коли вона пішла, Коррідон почав сновигати кімнатою.

У віконні шиби періщив дощ, і Коррідон виразно чув завивання вітру та звуки хвиль, що розбивалися об скелі внизу. Зараз нічого не можна було вдіяти, залишалося лише чекати ранку, проте йому не хотілося роздягатися та лягати в ліжко. Коррідон відчував неспокій, і невпинні приглушені звуки хвиль його турбували.

Він нетерпляче скинув плащ і сів у фотель. Йому здалося, що востаннє він спав колись дуже давно. Трохи подрімав у потягу, та й квит. І зараз його повіки були важкі; але, навіть якби він ліг у ліжко, то однаково не зміг би заснути.

Він розвалився у фотелі, заплющив очі та почав думати про Меллорі.

Меллорі: голос у темряві; картина, викликана в уяві за описами, отриманими від різних людей. Хороша людина; погана людина. Міфічна постать і безжальний убивця. Чоловік, яким захоплювався Ренлі, якого любила Енн; якого Жанна з Яном так люто ненавиділи; зрадник; чоловік, який був вірним другом. Невловимий, наче мандрівний вогонь. І зараз він або на острові, або мертвий та похований у якійсь безіменній могилі у Франції.

Коррідон роздратовано гупнув кулаком по бильцю фотеля. Він явно чогось не помітив. Чогось у цій історії бракувало, тепер він був у цьому впевнений. Усе почалося через те, що Меллорі зрадив Ґурвіля. Якби Меллорі тримав язика за зубами, нічого цього не трапилось би. Гарріс, Любіш і Рита Аллен були би живі. А ті троє не звернулися б до нього по допомогу. Якби Меллорі тримав язика за зубами. Але чому Меллорі зрадив Ґурвіля? Навіть Ренлі не міг цього збагнути. Невже це й був ключ до розв'язання всієї цієї таємниці? Чи не було це саме те, чого він шукав?

Аж раптом Коррідон випростався у фотелі, бо кімната несподівано поринула у темряву. Це або знеструмлення, або хтось вимкнув головний вимикач. Коррідон тихо підвівся, вкрай обережно перетнув навпомацки кімнату, відчинив двері та поглянув у пітьму. Усе світло в домі згасло. Чулося лише похмуре ревіння хвиль, що розбивалися об скелі.

Коррідон стояв і прислухався, його серце шалено калатало у грудях. І ось із долішньої пітьми до нього долинув голос, від якого волосся на Коррідоновому зашийку піднялося дибки. То був хрипкий пронизливий шепіт, який, здавалося, був безтілесний та линув нізвідки у нікуди. Той самий голос, який він чув у квартирі Крю, — голос Меллорі. Той голос прошепотів:

— Жанно, ти тут?

Коррідон отямився за дещицю секунди до того, як спалахнув вогонь і різкий звук пострілу розлігся домом. Слідом за пострілом пролунав крик — крик Жанни, а тоді — звук дверного засува. За мить будинком промчав потужний порив вітру.

З пітьми навпомацки вийшла Енн і налетіла на Коррідона.

— Що це було? Що коїться? — закричала вона, і голос її був сповнений страху.

Коррідон відштовхнув її вбік, а сам підійшов до балюстради галереї та посвітив потужним променем свого ліхтарика додолу, у вітальню.

Кімната була порожня, вхідні двері — розчахнуті.

— Жанно! — погукав він. — Де ви є?

Відповіді не було.

— Де головний вимикач? — запитав він, обертаючись до Енн.

— На кухні.

— Чекайте тут, — коротко велів він їй та побіг долі сходами. За мить світло знову ввімкнулося, і Коррідон вийшов з кухні, щоб оглянути вітальню.

— Вона зникла, — сказав він, підіймаючи очі на Енн.

— Але що ж то був за постріл? Що сталося? — запитала Енн, спустившись сходами та ставши коло Коррідона.

Він підійшов до вхідних дверей, визирнув у темряву, намагаючись розгледіти бодай щось за стіною дощу, а тоді зачинив двері та засунув засув.

— Роззирніться, Енн, я хочу знайти кулю, — сказав Коррідон і заходився оглядати стіни та меблі, а його обличчя аж сяяло від збудження.

Кулю, що застрягла у дубовій стінній панелі, знайшла Енн. Коррідон виколупав її своїм ножем і покрутив між пальцями сплющений шматочок металу.

— Це куля з маузера [67] Йдеться про 7,63x25 мм Mauser (30 Mauser Automatic) — набій, створений спеціально для військового пістолета Маузер С96. Цей набій мав характерну пляшкоподібну форму. , — сказав він, стоячи поруч з Енн і, пильно дивлячись на дівчину, злегка усміхнувся та промовив. — Я ж казав вам, що у цій справі чогось бракує. Мене ввів в оману голос. Але зараз я усе збагнув!

З плато, що здіймалося понад домом, Коррідон міг з висоти пташиного лету окинути оком геть увесь острів. На дальньому краї височів пік Відлюдник, голий та чорний на тлі ранкового неба. Зі свого місця Коррідонові було видно, що частково острів складався зі смуг вересових пустищ, але основну його масу становили скелі, що простягалися до узбережжя, де завершувалися стрімкими кручами, що обривалися в море. На східному краї простягалася широка смуга піску, а на заході пляж біля підніжжя чорних круч понад морем був густо вкритий зубчастими скелями.