Не більше ніж за десять ярдів від нього на кам'яній брилі сидів, розтираючи свою щиколотку, великий дужий чоловік, на обпаленому сонцем обличчі якого застиг смутний вираз.
Чоловік рвучко підвів погляд угору, побачив Коррідона, і його обличчя осяяла радісна усмішка.
— Здоров був, старий, — життєрадісно мовив той. — Збіса горбисті тут стежки, еге ж? А я сподівався вас перестріти набагато раніше. Вже донесхочу находився цим жахливим островом.
Це був детектив-сержант Роулінс.
— Ви не повірите, — сказав Коррідон, неквапливо спускаючись з кряжа, — та я надзвичайно радий вас бачити.
Роулінс і далі сяйливо усміхався, але в його очах з'явився тривожний погляд, а рука майже соромливо потягнулася до кишені плаща.
— Оце то так, — обачно сказав він. — Оце вже не думав я, що ви колись будете раді, побачивши мене. Здивовані — можливо, та аж ніяк не раді.
— А втім, я радий, — сказав Коррідон. — І годі вже вам намацувати того пістолета, у ньому не буде потреби, — глузливо додав він, сідаючи на кам'яну брилу коло Роулінса. — Я не завдаватиму клопоту. Я справді втішений, що зустрів вас тут. Ви підтвердили одну невеличку теорію, над якою я саме працював. Скажіть-но мені, чи то не ви, бува, походжали пляжем, отам, за кілька миль позаду?
— Ваша правда, ходив, — сказав Роулінс. Йому було складно продовжувати усміхатися, а очі були геть спантеличені.
— Знаєте, на якусь мить я подумав, що то міг бути дехто інший, — сказав Коррідон. — Хоча, зрештою, хто ще, крім копа, спроможний залишити відбитки ніг такого розміру? Як ви сюди дісталися?
— Той поляк, Ян, як там його прізвище, розповів нам, де ви можете бути, — сказав йому Роулінс. — А ця француженка тут, чи не так?
— Авжеж, вона тут. То ви знайшли Яна?
— О, так. Ми знайшли його чи радше те, що від нього залишилось. Мої хлопці підібрали його на залізничній колії за кілька миль від Кокбернспата. І яку ж то історію він нам розповів!
— З ним усе гаразд?
— Ні, я би так не сказав. Насправді, сумніваюся, що він доживе до нашої з ним наступної зустрічі. Він випав з потяга. Дивовижно вже те, що він узагалі міг говорити.
Коррідон витягнув пачку цигарок, запалив одну та кинув пачку Роулінсу. Йому здалося, ніби він почув позаду якийсь тихий звук, але озиратися не став.
— Він випав? Чи, може, його скинули?
— Ця дівчина, француженка, як то її звати?
— Жанна Персіньї.
— Точно. Він каже, що вона вдарила його по голові та викинула з вагона.
Коррідон кивнув.
— Я так і думав, що дійде до цього.
— Що вам узагалі відомо про цю справу? — різко запитав Роулінс.
З кряжа покотився, торохкотячи схилом, камінь, і Роулінс підвів погляд угору, та Коррідон не озирнувся.
— Чимало всього, — сказав він. — Уся ця справа тісно пов'язана з одним типом на прізвище Меллорі. Чи Ян згадував про нього?
— Чи згадував? — мовив Роулінс і набрав трохи знудженого вигляду. — Та він тільки й говорив про того Меллорі та про те, як вони найняли вас, аби ви його знайшли, і ще бозна-що. Невже вони й справді заплатили вам сімсот п'ятдесят фунтів?
Коррідон вишкірився.
— Він явно перебільшував, — сказав він. — А втім, вони таки мені заплатили.
Роулінс допитливо на нього поглянув.
— Він стверджував, що Меллорі вбив двох його друзів — Любіша та Гарріса. А ще він казав, що це Меллорі вбив Риту Аллен. Хоч і сильно він поранений, та водночас навіжений, якщо ви даруєте мені цю гру слів [68] Гра слів, що не надається до дослівного перекладу. В оригіналі Роулінс каже «...The fellow's up the pole». Одне зі значень англійського слова pole — «поляк»; a up the pole — фразеологізм, який означає «несповна розуму», «навіжений».
. Ми одразу ж перевірили того Меллорі. Він загинув на бойовій службі близько року тому. Щодо цього немає жодних сумнівів.
— Це точно? — запитав Коррідон. — Ви абсолютно впевнені у цьому?
— Цілковито впевнений.
— Гадаю, Ян розповів вам про те, що саме спричинило всю цю історію? — запитав Коррідон. — Чи розказав він вам про Ґурвіля й про те, як усе це почалось?
Роулінс щось буркнув собі під носа.
— О, так. Мої хлопці саме зараз перевіряють ту його історію, та для нас вона не важить. Мене турбує насамперед смерть Рити Аллен, і я хотів би поговорити з отією француженкою. — Він і далі допитливо вдивлявся у Коррідона. — Нівроку ж ви маєте витримку, — провадив він далі. — Що ви знаєте про Риту Аллен? Ви ж були з нею, коли вона померла, чи не так?
Коррідон кивнув.
— Суто між нами — так, я був у неї вдома. Але я її навіть не торкався. Я почув, як вона закричала, та знайшов її мертву коло сходів. Я не знав, упала вона, чи хтось її зіштовхнув. Але з моєю репутацією я потрапив би у вкрай незручне становище, якби хтось заскочив мене там за таких обставин. Тож я чимшвидше забрався звідти.
Читать дальше