Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

— Дякую, передам. Я й сам вибиратимуся звідси: нічого більше зробити тут не зможу. Та мені все ще треба дізнатися, хто вбив дружину Джефферсона. Хоч би хто це зробив, він у Пасадена-сіті. Завдяки тому, що я дізнався тут, мені, сподіваюся, вдасться знайти вбивцю. Можна вже йти?

— Не заперечую, — сказав МакКарті.

— Гадаю, я повернуся в готель і трохи посплю.

— Якщо ця дівчина і досі у вашому номері, не думаю, що вам вдасться поспати, — мовив МакКарті, хитро посміхаючись.

— Що це у вас на думці?.. — кинув я, підводячись. — А як стосовно того, щоб відправити мене назад на машині?

МакКарті повернувся до Геміша.

— Відвези його назад машиною. Він поспішає, — і, притягнувши до себе папку, взявся до роботи.

Я повернувся у готель, коли сонце вже почало підійматися з-за гір. Я рушив до свого номера, взяв ключ у китайця із сяйливою усмішкою, якого ніколи раніше не бачив, і відімкнув двері: Світло було увімкнене. Стелла дрімала в кріслі. Коли я зайшов, вона налякано схопилася на ноги.

— Розслабтесь, — сказав я, зачиняючи й замикаючи двері. — Тепер вам нема чого боятися.

— Що трапилось? Я чула постріли. Подумала, що вони вас убили.

Я гепнувся в крісло.

— Ви зробили мені послугу... Дякую.

— Я повинна була щось зробити. Але так боялася, що він почує, як я телефоную.

— Що ж, ваше бажання збулося... ви маєте поїхати додому впродовж наступних двадцяти чотирьох годин. Дорогу я вам оплачу. Поліція вас не потурбує. Краще скористайтеся своїм власним паспортом. Він у вас ще є?

Вона полегшено зітхнула.

— Так, він у мене є. А Гаррі?

— Йому не пощастило. Поліцейські виявилися вправнішими стрільцями. Для нього це найкращий вихід: він би не витерпів тюремного життя.

Стелла здригнулася.

— Він мертвий?

— Так, мертвий. Я хочу трохи поспати. Прийму душ, а потім посплю. Лягайте на ліжко. А я ляжу на дивані.

Зачинившись у ванній, я прийняв душ. Почувався старим і виснаженим. Тоді одягнув піжаму й вийшов із ванної.

Стелла чекала на мене. Знявши одяг, вона лежала на ліжку. Ми поглянули одне на одного, і жінка простягнула до мене руки. Тримати мене у своїх обіймах Стелла продовжувала трохи згодом, коли я поринув у сон.

Це все здавалося таким знайомим... запах поту, засобу для дезінфекції і страху; пофарбований у зелений колір коридор, гупання важких ніг, кам'яні обличчя копів, котрі проштовхувались мимо мене, так наче я не існував.

Зупинившись біля дверей детектив-лейтенаната Ретніка, я постукав.

Голос щось прокричав. Повернувши дверну ручку, я увійшов.

Ретнік сидів за своїм столом. Детектив-сержант Палскі обіперся на стіну і жував сірник.

Вони обоє витріщилися на мене, а тоді Ретнік зісунув свій капелюх на потилицю і ляснув по книзі для записів рукою із гарним манікюром.

— Погляньте, хто тут, — сказав він ні до кого конкретно. — Що ж, оце так сюрприз! Якби я знав, що ти приїдеш, то б виставив для врочистої зустрічі місцевий оркестр. Сідай. Як тобі китайські повії?

— Не знаю, — сказав я, сідаючи. — Був надто зайнятий, аби дізнаватися. Ви вже розкрили справу про вбивство?

Ретнік витягнув портсигар, дістав із нього сигару, відкусив її кінець і запхнув сигару до рота. Мені сигари він не запропонував.

— Ще ні... а в тебе щось є?

— Можливо. А вам хоч щось вдалося роздобути?

Насупивши брови, він закурив сигару.

— Ми й досі намагаємось знайти Гардвіка. А що в тебе?

— Тіло, яке Джоан Джефферсон привезла назад в Америку, було не Германа Джефферсона.

Це його здивувало. Він почав душитися димом, тоді лайнувся, поклав сигару і видув носа у брудну хустинку. Відклавши її, нахилив назад спинку крісла і скоса поглянув на мене вологими від сліз очима.

— Послухай, детективе, якщо це неправда, то для тебе настануть скрутні часи. І я не перебільшую.

— Германа Джефферсона вбили два дні тому, — сказав я. — Його тіло викинули у море за кілька миль від Гонконгу. Британська поліція виловила його. Тіло доправлять сюди літаком наприкінці цього тижня.

— Заради всього святого! То хто ж тоді був у труні?

— Ви його не знаєте... Це Френк Беллінґ. Британський підданий, пов'язаний із контрабандою наркотиків.

— Ти вже говорив зі старим Джефферсоном?

— Ще ні, ви — мій перший пункт призначення. А він — другий.

Ретнік витріщився на Палскі, а той у відповідь безтямно поглянув на нього. Тоді лейтенант знову перевів погляд на мене.

— Розповідай, — сказав він. — Усе. Гей! Зачекай хвилинку. Я все запишу, — Ретнік підняв телефонну слухавку і викликав стенографіста. Поки ми чекали, він жував сигару, сердитий і стурбований.