— Так. Я можу зустрітись із містером Джефферсоном?
— Звичайно ж. Ви зможете прийти сьогодні о третій?
— Так, я буду.
— Ви що-небудь знайшли? — я не був упевнений, звучить її голос занепокоєно чи ні.
— Я буду, — сказав я і поклав слухавку.
Закуривши сигарету, я закинув ноги на стіл. Уже була без двадцяти перша, і я відчував легкий голод. Я був знову в Пасадена-сіті. І сумував за Гонконгом.
Сумував за китайською їжею. Без ентузіазму я подумав про Сперроу та його незмінні сандвічі. Спланувавши, що казати й робити, коли потраплю в резиденцію Джефферсона, я замкнув контору і спустився у закусочну Сперроу. Упродовж двадцяти хвилин він був зачарований моєю розповіддю про китаянок. Гамбургер та пиво видавалися важкуватими після китайської їжі.
Після ленчу я повернувся назад у свою квартиру. Поголився, прийняв душ і переодягнувся. Що ж, пора було їхати до будинку Вілбура Джефферсона.
Мене впустив дворецький, усе ще похмурий та мовчазний. Він провів мене відразу в кабінет Джанет Вест, у якому вона працювала за столом.
Секретарка виглядала блідою, навколо очей у неї були темні круги, так наче вона погано спала. Усмішка не сягнула її очей, коли вона підвелася, щойно я увійшов у кімнату.
— Проходьте, містере Раян, — сказала вона. — Будь ласка, сідайте.
Я увійшов і сів. Дворецький розчинився у повітрі, наче копія привида принца Гамлета.
Джанет сіла, поклавши тонкі руки на книгу для записів. Очі у неї були неспокійні, вона ніби вивчала мене.
— Ваша поїздка була вдалою? Містер Джефферсон буде готовий зустрітися з вами за десять хвилин.
— Так, у мене була успішна поїздка, — сказав я, а тоді вийняв із гаманця фотографію Френка Беллінґа, яку Джанет дала мені, й легенько кинув їй на стіл. — Ви дали мені це, пригадуєте? І сказали, що це фотографія Германа Джефферсона.
Поки вона дивилась на світлину, її обличчя не виражало жодних емоцій, а тоді секретарка зиркнула на мене.
— Так, я знаю.
— Маю намір показати це містерові Джефферсону і сказати, що то ви її дали мені, запевнивши, що це фотографія його сина.
Джанет поглянула вниз на свої руки, а тоді запитала:
— Він мертвий?
— Герман? Так, тепер він мертвий.
Я помітив, як вона здригнулась і на певний час немов заціпеніла, а тоді підвела очі.
Вона була бліда, з якимось загубленим виразом в очах.
— Що трапилося?
— Ви знали, що він був пов'язаний із торгівлею наркотиками?
— Так... знала.
— Ну от, вони його й спіймали. Він надумав перехитрити їх, але це йому не вдалося. А звідки ви знали?
Кілька секунд вона мовчала.
— Ох, він мені розповів, — нарешті озвалась Джанет стомленим голосом. — Розумієте, я була настільки дурною, що закохалась у нього. І він зіграв на цьому. Я перетворилася на безнадійну дурепу через нього; що тут поробиш, коли деякі жінки стають справжніми ідіотками через кохання до нікчемних чоловіків.
— Чому ви дали мені це фото і сказали, що на ньому Герман?
— Я хотіла захистити містера Джефферсона. Він — єдина порядна й великодушна людина з усіх, кого я знаю. Я не могла дозволити, аби він дізнався, що його син був торговцем наркотиками.
— А звідки ви взяли це фото?
— Герман прислав його. Хоча він писав своєму батькові лише раз на рік, мені він давав про себе знати значно частіше, — вона затнулась, а тоді продовжила: — Ну що ж, ви також маєте знати правду. Кілька років тому в нас був роман. У мене народилася дитина Германа. Хоч я й знала, що він цілковито нікчемний, та кохала його. Він це розумів, тому і грав на моїх почуттях. Завжди надсилав мені фото різних людей, яких зустрічав. Фотографії китаянок. Він знав, що це засмучує мене... та це його розважало. Тоді він раптом надіслав оте фото Беллінґа. Написав, що він та Беллінґ разом займаються бізнесом. Я припустила, що Герман надіслав фото, аби підтвердити, що він не бреше. Та не знаю напевне, нащо він це зробив. А ще попросив мене позичити тисячу доларів, щоб він міг почати все спочатку. Я не надіслала грошей. Тоді отримала від нього шаленого листа, в якому Герман повідомив, що потрапив у страшенну біду. Він був нажаханий. Я суджу про це з того, як він написав. Герман сповістив, що зв'язався з організацією, яка займається торгівлею наркотиками, і що вони хочуть його вбити. Також зазначив, що буде переховуватися. За його словами, Беллінґ був мертвий, але ці люди вважали, що мертвий — він. Герман написав, що його дружина привезе сюди тіло Беллінґа. Це був єдиний спосіб переконати тих людей, що він мертвий, а коли б вони впевнилися у цьому, то перестали б його шукати, — вона безпорадно підняла руки. — Я була шокована, дізнавшись, що він докотився до такого. Я не хотіла, щоб містер Джефферсон довідався про це. Знаю, що не повинна була цього робити... та зробила, — оскільки я нічого не сказав у відповідь, Джанет продовжила: — Герман дав мені адресу одного китайця. Його було звати Вонґ Гопго. Він доручив мені написати цьому чоловікові, якщо щось піде не так. Коли його дружину вбили і містер Джефферсон сказав, що відправляє вас у Гонконг, я написала цьому Вонґу й попередила його. Повідомила, що дала вам фотографію Беллінґа. Я була страшенно занепокоєна тим, аби містер Джефферсон не дізнався правди.
Читать дальше