Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

— Дізнаєшся. Підводься, приятелю, і будь обережний.

Я встав, коли Енрайт рушив до дверей. Він відчинив їх та відійшов убік.

— Коридорний тобі не допоможе. Він працює на мене, тож не роби дурниць, — сказав Гаррі. — Ми зійдемо сходами вниз. Ще один мій хлопець у фойє. Тож просто продовжуй іти, якщо хочеш залишитися живим.

Ми вийшли у коридор. Енрайт засунув пістолет у кишеню, і далі стискаючи його в руці. Коридорний всміхнувся до мене, коли ми підійшли до сходів.

— Спускайся, — наказав Гаррі. — Я відразу позаду тебе.

Важкою ходою я спустився чотирма маршами сходів й увійшов у велике фойє.

Воно було навдивовижу безлюдним: тільки двоє чоловіків сиділи у кріслах. Одним із них був сержант Геміш. На іншому просто з ніг до голови було написано, що він коп. Його я раніше не бачив. Я лише раз зиркнув на них, а тоді швидко розпластався долілиць на плюшевому килимі за частку секунди до того, як позаду мене прогарчав пістолет. Лежав там, і моє серце вискакувало з грудей, поки наді мною продовжувалась перестрілка.

Через деякий час мене штурхнули черевиком.

— Ви можете підвестися, — сказав Геміш.

Я перекинувся і глянув на нього, а тоді повільно підвівся. Енрайт лежав навзнак, з рани на його обличчі текла кров, а куртка диміла. Поглянувши на нього ще раз, я зрозумів, що він мертвий.

— Ви мусили його вбивати? — запитав я.

— Якби я цього не зробив, він убив би вас, — байдуже сказав Геміш. — Можливо, він би вбив навіть мене.

— Є ще інші, і коридорний на четвертому поверсі — один із них.

Поки коп ішов до ліфта, Геміш сказав:

— Ми пов'язали інших. Хто була та жінка, яка зателефонувала нам?

Я безтямно поглянув на нього:

— Яка жінка?

— А як би ми в дідька опинилися в цьому готелі, якби вона не сказала нам, що тут відбувається? — роздратовано запитав Геміш. — Телефонувала жінка. Хто вона?

— Не знаю, — сказав я. — Можливо, хтось із моїх фанатів.

До фойє увійшло з півдюжини китайських поліцейських. Геміш поговорив із ними, а тоді різко повернув голову в мій бік.

— Ходімо, — кинув він. — Вам треба зустрітися з головним інспектором.

Поки китайські поліцейські забирали те, що залишилося від Енрайта, ми з Гемішем вийшли з готелю та підійшли до джипа, який уже чекав нас.

Я прочекав у кімнаті в головному управлінні поліції більше трьох годин. Там була кушетка, на якій я кимарив. Близько четвертої години ранку Геміш, блідий і втомлений, потрусивши, розбудив мене.

— Ходімо, — сказав він.

Я застогнав, усвідомлюючи, що моя голова й досі болить, і сів.

— І що ви готуєте для мене тепер? — запитав я.

— Головний інспектор готовий поговорити з вами. Думаєте, ви єдині хочете спати?

МакКарті пихкав люлькою, під рукою у нього стояло горнятко з чаєм. Поліцейський поставив горнятко чаю і біля мене, коли я вмостився на стільці з високою спинкою. Геміш, долаючи позіхання, стояв, обіпершись на стіну.

— Морська поліція затримала чоловіка, який намагався утекти на швидкохідному катері Енрайта, — сказав МакКарті. — Він завдав нам трохи клопоту, та врешті-решт проговорився.

— Американець?

— Китаєць... він із Кантона. Оскільки ви працюєте над справою Джефферсона, то я подумав, що варто вам розповісти про це.

— Дякую. Джефферсона поки не знайшли?

— Його виловили із бухти близько півгодини тому, — сказав МакКарті й скривився. — Закладаюся, що він волів би померти відразу ж. Вони, напевно, добряче відлупцювали його, перш ніж убити. Тепер уся ця справа виглядає зрозумілішою. Я бачу її так: із часу свого приїзду сюди він жив на аморальні заробітки цієї дівчини, Джоан. Не знаю, чому він зрештою одружився з нею, хіба що для того, аби заткнути їй рота, та в будь-якому разі Джефферсон одружився з нею за кілька тижнів після своєї першої зустрічі з Френком Беллінґом, котрий, як я вам говорив, був одним із головних ділків у цій контрабанді наркотиків.

У Беллінґа була ця вілла на Ріпалс-бей, яку він орендував у Лін Фена. Чи мав Лін Фен хоч якесь уявлення про те, з якою метою використовували цю віллу, мені невідомо, але маю намір дізнатись. Вілла зручна для приймання партій наркотиків. Там є гавань, швидкохідний катер, і вона ізольована. Та для Беллінґа усе ставало аж надто гарячим. Ми мали отримати ордер на його арешт. Беллінґа заздалегідь повідомили, що ми підбираємось ближче, і він вирішив дременути у Кантон, поки все не вляжеться. Та хтось мав лишитись на віллі, аби подбати про контрабанду наркотиків. Він умовив Джефферсона переїхати туди. Того не потрібно було довго переконувати. Перебравшись, Джефферсон жив би у розкоші. Тож він залишив Джоан і переїхав на віллу. Беллінґ вирушив у Кантон. Була укладена угода про доставку більше двох тисяч унцій героїну. Під покровом ночі Беллінґ прибув на віллу, щоб пояснити Джефферсону, як буде здійснена доставка. Така кількість героїну в правильних руках — це справжнє багатство. Джефферсон почав обдумувати план, як можна його вкрасти, та він не знав, як збути героїн, коли він уже буде у нього. А ще Джефферсон боявся, що ця організація може його впіймати. Однак доля, якщо хочете це так називати, зіграла йому на руку. Героїн прибув, і його склали на віллі. Беллінґ і Джефферсон поїхали у Лекіпасс — відправну точку для поїздки в Кантон. Дорогою трапилась автомобільна аварія, і Беллінґ загинув. Джефферсон скористався цим шансом: він одягнув свій перстень на палець Беллінґа, запхнув йому в кишеню власний портсигар, а тоді підпалив авто. Аварія трапилась у відлюдному місці о четвертій годині ранку, тож Джефферсону ніхто не перешкоджав. Він повернувся назад на віллу, викравши велосипед, і забрав героїн, імовірно, у готель «Небесна імперія». Зараз я говорю лиш так, приблизно, та впевнений, що він переконав свою дружину ідентифікувати тіло Беллінґа як його власне. Тим часом Джефферсон почав переховуватися в обгородженому стіною місті Цзюлун.