Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

Поки я дивився на неї, Стелла повільно розплющила очі й поглянула на мене, а тоді підняла голову й сіла, спустивши довгі ноги з ліжка.

— Пробачте, — сказала вона і всміхнулась. — Я не хотіла заснути. Мені просто набридло чекати на вас.

— Ви довго чекали? — запитав я більше для того, аби сказати хоч щось. Сівши у м'яке крісло, я спостерігав, як її ноги ковзнули в туфлі. Стелла поправила волосся, а тоді встала і перейшла у вітальню.

— Я тут із десятої години, — відповіла Стелла. — Хвилювалася за вас. Сподіваюсь, ви не проти, що я прийшла сюди, — і перш ніж я встиг що-небудь сказати, вона поквапливо продовжила: — Що з вами трапилось? Я ледь не запізнилася на пором. Чому ви не чекали на мене?

— Мене затримали, — сказав я, думаючи про худого хлопця з ножем та присадкуватого китайця з гвинтівкою. — Тепер я запитаю вас дещо. Це була ваша ідея, щоб ми з вами попливли на той острів?

Вона сіла на підлокітник крісла обличчям до мене.

— Моя ідея? Що ви маєте на увазі?

— Нічого складного, правда ж? Коли ви запропонували, щоб я поїхав подивитися на водоспад... це була ваша ідея чи хтось інший запропонував її вам?

Жінка насупила брови, пильно дивлячись на мене, а за мить сказала:

— Не знаю, чому ви запитуєте, але це мій брат порадив запросити вас. Він сказав, що ви самотні й будете раді моїй компанії.

— Він і справді ваш брат? — запитав я.

Стелла завмерла, пильно подивилася на мене, а тоді швидко відвела погляд.

Оскільки вона нічого не відповіла, я повторив запитання.

— Ви ставите найнезвичайніші запитання, — сказала Стелла, усе ще не дивлячись на мене. — Що вас змушує запитувати таке?

— Ви з ним не схожі, — мовив я. — І мені здається дивним, що така дівчина, як ви, хоче мешкати разом зі своїм братом.

Я побачив, що вона завагалася, а тоді знизала плечима.

— Ні, він не мій брат. Я знаю його лише два місяці. А тепер шкодую, що узагалі зустріла його.

Я облишив думати про сон. Витягнув портсигар, і ми обоє закурили. Стелла зісковзнула з підлокітника у крісло і, відхилившись назад, заплющила очі, глибоко затягнувшись.

— Де ви його зустріли? — запитав я.

— У Сінгапурі. Там я підробляла стриптизом у нічному клубі, — відповіла вона. — Я подолала увесь цей шлях із Нью-Йорка... наче здуріла. На нічний клуб зробили облаву, тож я так і не отримала свого заробітку й опинилася без гроша. А тоді з'явився Гаррі. Він кілька разів бачив мій виступ і зробив мені пропозицію. У нього було багато грошей, певний шарм і... що ж, я пішла жити з ним у бунґало біля водосховища МакРічі. Там було гарно. Я добре проводила з ним час, доки люди не почали пліткувати, і тоді все стало погіршуватися, — вона розплющила очі й пильно поглянула на тліючий кінчик сигарети. — Я вирішила повернутися додому, але Гаррі не дав би мені грошей на дорогу. Тоді йому раптом потрібно було переїхати сюди. Він зробив мені фальшивий паспорт, і ми прибули сюди як брат і сестра, — Стелла поглянула на мене. — Я все ще хочу поїхати додому. Ви могли б позичити мені гроші? Я поверну вам через кілька місяців.

— Як він дістав вам фальшивий паспорт?

Вона похитала головою.

— Не знаю... Я не запитувала. То ви позичите мені гроші?

— Я ніколи не позичаю таких грошей.

— Якщо це щось змінить, ми можемо подорожувати разом, — вона вимушено всміхнулась, і мені раптом здалося, що Стелла налякана. — Ви ж розумієте, що я маю на увазі... натомість грошей.

— Хочу випити, — мовив я. — Ви будете?

Жінка сіла прямо, широко розплющивши очі.

— Не впускайте сюди нікого, — сказала вона, голос її ставав наполегливим. — Не хочу, аби хтось знав, що я тут.

— Коридорний знає. Це він впустив вас, правда ж?

— Ні. Я дізналася номер і сама взяла ключ із полиці. Там було два ключі. Він не знає, що я тут.

Я хотів, щоб у мене нарешті перестала боліти голова.

— Чого ви боїтеся?

Розслабившись, вона сперлася на спинку крісла і мовила, не дивлячись на мене:

— Я не боюся. Просто хочу поїхати звідси. Хочу додому.

— А з чим пов'язана така раптова невідкладність?

— Навіщо ставити так багато запитань? Ви позичите мені гроші? Я пересплю з вами зараз, якщо ви пообіцяєте дати мені гроші.

— Я дам їх вам, якщо ви розкажете усе, що знаєте про Гаррі Енрайта.

Стелла завагалась, а тоді мовила:

— Насправді мені відомо про нього дуже мало. Він просто гульвіса, який любить гарно проводити час.

Я надто стомився, аби бути терплячим.

— Що ж, якщо це все, що ви знаєте, то я прибережу свої гроші, — сказав я і, підвівшись, підійшов до телефону. — Замовлю собі випити, а тоді ляжу спати... сам. Вам краще піти, перш ніж прийде офіціант.