Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Далеко звідти, у містечку Олейті, в затіненому від полудневого сонця номері готелю, спав Перрі, а поруч нього щось бурмотів сірий транзистор. Стягнувши з ніг чоботи, Перрі не завдав собі клопоту роздягтися далі. Він як стояв, так і повалився долілиць на ліжко, неначе сон зітнув його ударом ззаду. Його чобітки — чорні, із сріблястими пряжками — відмокали в рукомийнику, наповненому теплою водою, що стала ледь-ледь рожева.

А за кілька миль на північ, у затишній кухні скромного фермерського будинку, Дік залюбки наминав недільний обід. Мати, батько й молодший брат, що сиділи за столом разом з ним, не вбачали в його поведінці нічого незвичайного. Він повернувся додому опівдні, поцілував матір, охоче відповів на батькові запитання щодо його гаданої подорожі до Форт-Скотта, а тоді сів до столу й був з вигляду такий самий, як завжди.

Після обіду всі троє чоловіків розташувались у вітальні, щоб подивитися по телевізору баскетбольний матч. Та тільки-но почалася передача, як батько, на свій превеликий подив, почув Дікове хропіння.

— От уже не сподівався дожити до такого, щоб Дік спав, коли передають баскетбол, — сказав він молодшому синові.

Він, звісно, не знав, як стомився Дік, і навіть і гадки не мав, що його син за минулі двадцять чотири години, крім усього іншого, проїхав машиною понад вісімсот миль, сидячи сам за кермом.

Канзаське бюро розслідування (КБР), центр якого міститься в Топіці, має на службі дев'ятнадцять досвідчених агентів, розосереджених по всьому штату; до їхніх послуг вдаються щоразу, коли очевидно, що місцева влада неспроможна сама розплутати, справу. Представником КБР у Гарден-Сіті, відповідальним за чималу частину Західного Канзасу, є сорокасемирічний уродженець цього штату, худорлявий і показний чоловік на ім'я Елвін Адамс Дьюї. Отож Ерл Робінсон, шериф округи Фінні, неодмінно мав запросити Ела Дьюї взяти на себе розслідування в справі Клаттерів. Неодмінно й цілком закономірно. Адже Дьюї від 1947 до 1955 року сам був шерифом цієї округи, а перед тим — спеціальним агентом ФБР (в 1940–1945 роках він служив у Нью-Орлеані, Сан-Аитоніо, Денвері, Майямі й Сан-Франціско) і, отже, мав достатню кваліфікацію, щоб дати собі раду навіть і з такою складною справою, як убивство Клаттерів — начебто нічим не вмотивоване, без жодного видимого доказу. До того ж він був, як казав сам, «особисто зацікавлений» у цій справі.

— Ми з дружиною, — пояснював він, — дуже любили Герба й Бонні, щонеділі бачилися з ними в церкві, часто бували у них, а вони у нас. — Потім додав — Але якби я й не знав їх і не був з ними в добрих стосунках, то все одно почував би те саме. Бо мені траплялося бачити всякі страхіття, але з таким я зіткнувся вперше. І хоч би скільки часу це забрало, нехай і решту мого життя, я однаково дізнаюся, що сталось у будинку Клаттерів, — хто це зробив і чому.

До розслідування було залучено вісімнадцять чоловік, серед них трьох найкращих слідчих КБР — спеціальних агентів Гарольда Ная, Роя Черча й Кларенса Данца. Коли ця трійця прибула в Гарден-Сіті, Дьюї був дуже задоволений, що підібралася «така сильна команда».

— Нехай тепер дехто постережеться, — мовив він.

В понеділок удень Дьюї влаштував прес-конференцію.

— Я викладу вам самі факти, без будь-яких припущень, — сказав він журналістам. — Передусім треба пам'ятати, що ми маємо справу не з одним убивством, а з чотирма. І ми не знаємо, хто був головною мішенню. Основною жертвою. Це міг бути і Кеньйон, і Ненсі, і той чи той із батьків. Дехто каже, що це напевне містер Клаттер: йому ж, мовляв, і горло перерізали, і взагалі найжорстокіше повелися. Але це тільки припущення, а не факт. Було б добре, якби ми знали послідовність убивств, але медичний експерт не може цього сказати, він констатує лише те, що Клаттери померли десь між одинадцятою і другою ночі.

Потім Дьюї відповів на запитання. Ні, жодну з жінок не зґвалтовано… Ні, наскільки з'ясовано на сьогодні, з будинку нічого не вкрадено. Так, він вважає за «дивний збіг обставин» те, що містер Клаттер за вісім годин до смерті придбав сорокатисячиий страхувальний поліс із подвійним відшкодуванням. Одначе він, Дьюї, «ладен закластися», що між цією діловою операцією і злочином немає ніякого зв'язку. Та й як можна таке припускати, коли єдиними матеріально зацікавленими тут особами були б старші дочки містера Клаттера — місіс Івенна Джарчо та міс Біверлі Клаттер?.. Так, сказав Дьюї репортерам, він має певну думку щодо того, чи був убивця сам, чи їх було двоє, але не вважає за потрібне її розголошувати.