Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Тією «одною річчю» було пограбування найближчого будинку — контори торговельної компанії «Чендлер». Перрі погодився. Вони залізли в порожнє приміщення й повиносили звідти всі друкарські та лічильні машинки. Все минулося б гаразд, якби через кілька днів злодії не проїхали на червоне світло у Сент-Джозефі, в штаті Міссурі.

— Увесь той реманент ще був у машині, і полісмен, який нас зупинив, зацікавився, де ми його взяли. А там перевірочка — і нас, як то кажуть, «завернули» назад у Філіпсберг. Тюрма там у них симпатична. Для тих, звісно, кому вона до вподоби…

Та не минуло й двох днів, як Перрі і його товариш натрапили на відчинене вікно, вилізли надвір, скочили в чиюсь машину й погнали на північний захід, до Мак-Кука, що в штаті Небраска.

— Невдовзі ми з тим Смітом розійшлися. Що з ним сталося далі, я не знаю. Обидва ми, звісно, потрапили в розшукні списки ФБР. Та, здається мені, то такий, що навряд чи вони його злапали…

Одного сльотавого листопадового дня міжміський автобус привіз Перрі до Вустера, промислового містечка в Массачусетс, що його круті, горбасті вулиці навіть погожої днини видаються похмурими й неприязними.

— Я знайшов будинок, де жив мій товариш. Ми з ним разом воювали в Кореї. Але мені сказали, що він уже півроку як виїхав, а куди — ніхто не знав. От не пощастило, ну просто хоч плач!.. Знайшов я якусь винарню, купив бутельок червоного європейського та й подався назад до автобусної станції. Сів там і тягну собі винце. Вже й зігрівся був, і настрій у мене покращав, аж тут з'явився якийсь один і заарештував мене за бродяжництво…

У поліції Перрі записали як «Боба Тернера» — він назвався так, знаючи, що його справжнє ім'я вже є у списках ФБР. Він одсидів два тижні в тюрмі, сплатив десять доларів штрафу й такого самого сльотавого листопадового дня попрощався з Вустером.

— Я поїхав до Нью-Йорка і найняв кімнату в готелі на Восьмій авеню, поблизу Сорок другої вулиці. Довго шукав роботи, потім усе-таки влаштувався. За попихача в одній нічній крамничці. Там-таки, на Сорок другій, поряд з кафе-автоматом. Я ходив туди їсти — коли взагалі ходив. Більш як три місяці я майже не витикався з тієї околиці Бродвею. Головне через те, що не мав пристойної одежі. Вдягнений я був по-західному — джинси, чоботи. На Сорок другій на такі речі ніхто не зважає, там хоч ти що на себе напни — байдуже. Ніколи в житті не бачив стільки всілякої чудасії…

Він прожив цілу зиму в цьому потворному кварталі, освітленому неоновими рекламами, де повітря просякнуте духом кукурудзяних пластівців, гарячих сосисок і апельсинового коктейлю. Та одного ясного березневого ранку…

— Двоє типів із ФБР стягли мене з ліжка. Просто з готелю забрали. Гоп! — і я знов опинився в Канзасі. У Філіпсберзі. В тій самій симпатичній тюрмі. Почали мене розпинати: тут тобі й пограбування, і втеча з тюрми, й крадіжка машини. Дістав за все від п'яти до десяти років. З відсидкою в Ленсінгу. Перебувши там деякий час, я написав батькові. Сповістив його про новину. І сестрі Барбарі написав. Більше родичів у мене не лишилося. Джіммі застрелився. Ферн вистрибнула з вікна. Мати теж уже вісім років як померла. Нікого більше нема, тільки батько й Барбара…

Перрі й далі сортував і розкладав своє добро, і купка найдорожчих пам'яток, з якими він не хотів розлучатися й на час, усе росла та росла. Та що було діяти? Не міг же він ризикнути бронзовою медаллю за війну в Кореї чи атестатом про закінчення школи (його видав Лівенвортський окружний відділ освіти, бо саме в тюрмі Перрі завершив перерване колись навчання). Не хотів він втратити й цупкого конверта, напакованого фотографіями, здебільшого його самого — від юнацького портрета часів служби в торговельному флоті (на звороті був напис: «16 р. Невинна дитина») аж до недавніх знімків з Акапулько. Було ще з півсотні речей, що їх він неодмінно хотів узяти з собою, зокрема — карти місцевостей, де сховано скарби, альбом з малюнками Отто, два грубих зошити. Один з них, більший обсягом, являв собою особистий словник Перрі, куди він без певного ладу записував різні слова, які вважав «гарними», «корисними» чи принаймні «вартими, щоб їх запам'ятати» (як-от, наприклад: «летальний — смертельний; поліглот — людина, що знає багато мов; екзекуція — кара; агностик — той, що заперечує знання; троглодит — печерна людина; антипатія — неприязнь; антропофаг — людожер»).

На обкладинці другого зошита каліграфічним почерком — предметом гордощів Перрі — було виведено: «Особистий щоденник Перрі Едварда Сміта». Але назва не відповідала змістові, бо то був ніякий не щоденник, а скоріше збірка маловідомих фактів («Кожні п'ятнадцять років Марс наближається до Землі. 1958-й — саме такий рік»), віршів та літературних цитат («Немає людини, що була б як острів, сама собі»), виписок з газет і книжок, або дослівних, або переказаних довільно, як-от: