Реймонд Чандлер - Завіса. Олівець

Мій родстер стояв там, де я його й залишив. Він перехнябився, вісь лівого переднього колеса лежала на залитому гудронованому узбіччі. Запасне колесо і знятий диск валялися в рівчаку.

Певне, вони обшукали машину. І все ж таки в мені жевріла надія. Я поліз задом до салону, вдарився головою об кермо, тоді повернувся на бік і дотягся скутими руками до схованки. «Кольт» був на місці. Я дістав зброю.

Вибравшись із машини, я взяв пістолета за рукоятку й оглянув його. Щоб хоч трохи захистити «кольта» від дощу, я міцно притис його до спини й рушив назад до будинку.

Я був уже десь на півдорозі, коли це раптом повернувся Їгер. Він саме звертав із шосе, і його фари мало не освітили мене. Я гепнувся у рівчак, ткнувся носом у грязюку й почав молитися.

Машина прогуркотіла повз мене. Я чув, як зашурхотіла під шинами мокра жорства перед будинком. Потім двигун заглух, фари погасли. Ще трохи перегодя грюкнули дверцята. Я не чув, як зачинилися двері в будинку, але помітив за деревами тьмяну смужку світла, коли двері відчинялися.

Я підвівся й попростував до машини — маленького, досить старого купе. Пістолет муляв мені в стегно.

У машині нікого не було. Вода ще булькала в радіаторі. Я прислухався, але з будинку не долинало жодного звуку. Ні гучних голосів, ані інших ознак сварки. Тільки дощові краплі важко тарабанили по ринвах.

Їгер був у будинку. Мона випустила мене, і тепер Леш зостався там із нею. Мабуть, вона нічого йому не скаже. Вона тільки стоятиме й дивитиметься на нього. Ця жінка — дружина його боса. Їгер має боятись її.

Леш там довго не затримається, однак Мону, живу чи мертву, він-Теж не залишить. Він, певно, поїде й візьме її з собою. Що буде з нею потім — то вже інша річ.

Я мусив тепер чекати, коли Їгер вийде. Одначе я вчинив інакше.

Я переклав пістолета в ліву руку, нахилився, набрав жменю камінчиків і шпурнув їх у чільне вікно. Але мої зусилля виявилися марними. Лише кілька камінчиків долетіли до шибок.

Я подався назад до купе, розчинив дверцята і в замку запалювання побачив ключі. Я сів на поріг машини, тримаючись за одвірок.

Будинок уже поринув у темряву, та й тільки. Звідти не долинало жодного звуку. Все марно. Їгер надто обережний.

Я випростав ногу й намацав педаль газу, потім відтягнув назад руки й повернув ключ запалювання. Теплий мотор відразу ж завівся, м'яко вібруючи під густим дощем.

Я сповз на землю й сховався за машиною.

Шум двигуна стривожив Їгера. Він не міг залишитися тут без машини.

Завіска на темному вікні трохи відхилилася — це засвідчили тільки відблиски на шибках. Потім там спалахнув вогонь, і пролунали три постріли. В машині розлетілося скло.

Я скрикнув і перевів свій крик у стогін. Такі речі мені добре вдавалися. Потім мій стогін перейшов у важке дихання. Я дістав кулю і пускався духу. Він, мабуть, думає, що зрешетив мене. Чудово стріляєш, Їгере!

У будинку засміявся чоловік. Тоді знов запала тиша, яку порушував тільки шум дощу та двигун купе, що тихо працював.

Згодом двері будинку повільно розчинились. На порозі з'явилась постать. Мона, ледве переставляючи ноги, вийшла на ґанок. Вона спускалася східцями, мов дерев'яна. Я помітив, що за нею скрадався Їгер.

Мона перетнула посипану жорствою доріжку й тихо, безбарвним голосом промовила:

— Леше, я нікого там не бачу. Вікна геть запітніли.

Жінка здригнулася, так наче ззаду її підштовхнули пістолетом, і пішла далі. Їгер мовчав. Тепер за її плечем я побачив його капелюха й частину обличчя. Але стріляти в наручниках — надто непросто й ризиковано. Я міг влучити в Мону.

Жінка знов зупинилась, і тепер у її голосі раптом пролунав жах.

— Він під кермом! — пронизливо закричала вона. — Зачаївся!

Їгер попався на цей гачок. Він відштовхнув її і знову почав палити з пістолета. Бризнули скалки. Куля вцілила в дерево по цей бік машини, де сидів я. Неподалік засюркотів цвіркун. Двигун і далі розмірено працював.

Невисокий на зріст Їгер присів у темряві; його похмуре обличчя втратило обриси, і після яскравих спалахів вогню під час пострілів вони поверталися дуже повільно. Але стрілянина на хвилю осліпила й його самого. І цього мені було досить.

Притиснувши до бока «кольт», я чотири рази вистрілив у Їгера.

Намагаючись ухилитися від кулі, він ненароком випустив пістолета, спробував піймати його в повітрі, але потім обидві його руки рвучко притислися до живота й залишилися там. Леш сів на мокрий гравій, і його часте й важке дихання тепер переважало над рештою звуків цієї дощової ночі.