Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

— Це все? — запитав я.

Він важко скривився у своєму останньому:

— Що?

І я вистрілив.

Спалахнула і злетіла в повітря газета, відсахнулись урки, що стояли осторонь, а він завалився на спину та задер обтягнуті спортивними штанами ноги.

Я підхопився, розвернувся до одного з його очманілих приятелів, підняв до його очей дуло, так, щоб він якомога краще зміг роздивитись вісімку його нескінченності.

— А ти що розкажеш?

— Нічого, — швидко відповів він. — Я взагалі так, за компанію.

— Та що вже тепер, — сказав я, стріляючи в нього.

А поки я перезаряджав обріз, третій зі здирників несподівано жваво кинувся до огорожі, витоптуючи грядки.

— Та стріляй же ти! — закричав дід, вибігши з будинку. — Стріляй!

— Не треба, — стогнав за моєю спиною побілілий від жаху Валера.

— Стріляй! — кричав дід.

І я вистрілив.

Якщо хтось із сусідів і почув постріли, то найімовірніше подумав, що це граються сусідські діти з мокрим карбідом або ж кашляє зіпсований автомобільний глушник.

Крім понівеченого роллс-ройса в гаражі біля воріт стояла машина, на якій приїхали убиті мною виродки. Окрім того, потрібно було кудись подіти їх тіла.

Та й справді, не перетворювати ж дідів двір на філію сільського цвинтаря?

Ми вивезли їх на просіку за сім кілометрів від села.

Я сів за кермо роллс-ройса і зіштовхнув машину убитих у кущі біля дороги, залишивши в ній тіло тільки одного з них. Потім кинув на сидіння поруч із ним заряджений обріз та кілька гільз і облив машину бензином та підпалив її.

Інших я залишив лежати біля понівеченого роллс-ройса, вклав у руку одного з них пістолет і заздалегідь розрядив усю обойму в автомобіль, що палахкотів неподалік.

— Ти думаєш, вони повірять? — запитав Валера, маючи на увазі міліцію.

— Не сумніваюсь.

Слідчі приїхали через чотири дні.

«На місці злочину (акт опису місця злочину додається) знайдено два автомобілі легкової системи і три мертвих тіла. Одне з них дуже обгоріло. У результаті проведеного огляду було вироблено версію про те, що цей злочин скоєно як результат стрілянини, що виникла між членами двох ворогуючих угруповань. Усі учасники стрілянини загинули. Особи загиблих з’ясовуються. У моторі автомобіля невстановленої марки виявлено недостачу деяких деталей, так само, як установлено факт викрадення з нього магнітофона, що його не зачепив вогонь.

У зв’язку з усім вище викладеним потрібно:

— провести опитування місцевих жителів і всіх можливих свідків із метою з’ясування додаткових фактів щодо вчиненого злочину;

— улаштувати рейд по міських і приміських базарах і ринках автозапчастин на предмет виявлення відсутніх деталей і аудіотехніки, а також причетності їхніх справжніх власників до вчиненого злочину;

— установити особи невідомих, виявлених на місці злочину.

Старший оперуповноважений Попитич В. В.»

«Довідка: громадянин, виявлений у згорілій машині, помер у результаті вогнепального поранення в область грудей. У результаті ушкодження шкірного покриву через зіткнення з високими температурами ідентифікація неможлива».

«Довідка: ідентифікація двох трупів, привезених на розтин з подальшою ідентифікацією (дата і рік), ускладнюється у результаті тривалого перебування на відкритому повітрі, поїдання тіла дикими хижими тваринами. У зв’язку з цим прошу збільшити термін ідентифікації до двох місяців».

Через неповних сім місяців справу за номером 6464-237/768, поповнивши трьома сотнями нікому не потрібних довідок, агентурними повідомленнями, протоколами допитів й іншою паперовою маячнею, було вилучено з провадження, заховали в сейф і зарахували до розряду тих, що не розкриваються.

Потужним струменем води зі шланга дід змив з асфальту та трави кров, і, коли ми повернулись, запропонував випити.

— Наливай, — сказав Валера.

— Я не буду. Мені ще їхати.

У місті на мене чекав Славик, і перед від’їздом я дуже хотів поговорити з Дашкою, яка неабияк образилась на мене.

— Шкода, що їх довелось убити, — сказав дід. — Але ж інакше…

— Це було не обов’язково, — зненацька заявив Валера.

— Що-що?

— Їх не обов’язково було убивати. Я б міг із ними домовитись.

Це було новиною.

— Як? Посмоктавши пістолет?

— Неважливо.

— Чому ж? Мені цікаво. Про що ти міг з ними домовитись? Поділись. Може, і мені придасться колись. І ще, не зрозуміло, навіщо тоді ти покликав мене?

— Я шкодую за цим. Слово честі. Я думав, що ти налякаєш їх як-небудь. Покажеш їм рушницю. Адже, якби сталось саме так, вони могли б дати мені відстрочку або зменшити суму платежу…