Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

Їм не можна було відмовити у старанності: вони змусили залишитись у квартирах усіх, кого застали там, перевернули догори дном всі сміттєві баки і навіть трошки покопали землю. Безрезультатно і смішно.

Години через чотири брудні і роздратовані міліціонери повернулись до нас, мовчки розводячи руками на бадьоре:

— Доповідайте!

— Нічого.

— А в сусідніх дворах дивились?

— Так точно, — хоча я був упевнений, що вони брешуть.

Підполковник пошепотівся з кимось зі своїх заступників і сказав:

— Операцію вважаю завершеною. Злочинців — у машину і в райвідділ. Усі інші — теж. Через годину перевірю присутність кожного на його робочому місці. Горілки не брати, урок при сторонніх не бити. Все зрозуміли? Виконувати.

Нас повели вниз.

Схвильовані тим, що відбувається, мешканці визирали через причинені двері, посміхаючись бравим міліціонерам і гнівно суплячи брови назустріч нам.

— Вони на даху дітей ґвалтували, — казали вони один одному.

— Я їх бачила по телевізору! Слово честі.

— Наркомани кляті…

Нас закинули в мікроавтобус із темним склом, не дозволили піднятися, розсівшись і притиснувши до запльованої підлоги ногами. Ми рушили у бік райвідділу.

Як не дивно, повернули не в бік Головного Управління.

Не знаю, як Бобові (нас допитували, розвівши по різних кабінетах), а мені поталанило — слідчий був худий, практично лисий, судячи зі старенького костюма, хабарів не брав і поводився зі мною так чемно, що спочатку я навіть почав підозрювати його в неприродному статевому потязі. Але оскільки брудно до мене він не чіплявся, двозначних пропозицій не робив і з усіх сил намагався підвести мене під статті, що не підлягають амністії, я вирішив полювати на відьом, секретних співробітників і активних гомосексуалістів після того, як опинюсь у камері.

— Курите?

Я кивнув.

Попорпавшись у шухлядах столу, він виклав переді мною сірники і пачку непоганих сигарет. Мої залишились на даху, але навіть якби я повернувся за ними, курити їх було б неможливо — надто активно шукали в них міліціонери паролі, явки та іншу компрометуючу інформацію.

Я закурив, а другий слідчий, який перебував у кабінеті (молодший і менш консервативний у питаннях одягу), відчинив кватирку і поставив на стіл попільничку. Струшуючи попіл, я подзенькував наручниками і чекав, коли слідчий закінчить розбирати папери, що лежали перед ним. Нарешті, склавши їх до картонної папки, він виклав перед собою кілька стандартних бланків протоколів допиту і розпочав:

— Ім’я, по батькові, прізвище.

Потім пішли місце і дата народження, громадянство, соціальний стан і дуже багато усілякого. Я, не поспішаючи, надиктовував, покурюючи і не уявляючи, чим зайняти себе в найближчі три дні. А тримати мене довше вони не мали права. Закон не дозволяв.

Довідавшись про мене все, що необхідно було для успішного ведення справи, слідчий поклав переді мною кілька чистих аркушів і ручку:

— А тепер пишіть.

— Що?

— Те, що допоможе вам уникнути максимального терміну. Пишіть так, щоб потім це можна було вважати визнанням провини.

— На чиє ім’я?

— Начальника райвідділу.

— Тоді не буду, — процідив я.

— Чому?

— Тому, що все це дурниця і ваші інсинуації.

— Що? — не зрозумів він.

— Дурниця, — повторив я по складах.

— Ах, дурниця. Юначе, — давно мене так не називали, — ви обвинувачуєтеся в навмисному убивстві по статті, що передбачає страту, і кажете мені, що це дурниця. Адже мені не важко довести вашу провину навіть без вашої допомоги. І в цьому випадку суд одразу буде проти вас. Додайте до цього ваше іноземне підданство, те, що вас можна вважати бандформуванням, особливий цинізм, все — через півроку вас не буде.

— Та невже?

— Невже, — сказав він. — А знаєте, що буде далі? Років зо три ви писатимете касаційні скарги, і вам переглянуть вирок, давши років двадцять в’язниці. Там же вам, у якого немає судимостей, буде не так весело, як це може видаватися зараз на цьому стільці. Буквально через день після того, як ви опинитесь на зоні, вас зроблять чиєюсь дружиною. Вас ґвалтуватимуть всі, кому закортить, програватимуть у карти, принижуватимуть, не дозволяючи сидіти за загальним столом і спати разом із усіма. Ви будете ходити у лахмітті, харчуватися всілякою бридотою, і страждати спочатку від геморою, а потім — від випадання прямої кишки.

— А якщо я зізнаюсь, ви зможете гарантувати мені посаду бібліотекаря?