Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

— О чорт, — Боб одразу ж зачинив багажник, попередньо кинувши туди пістолет, — глянь на мене, нічого немає?

— Усе чисто (ані крові, ані грудочок мозку, що так важко відпираються після того, як засихають).

— Погляньте туди! — крикнув один із урок, показуючи у бік віддалених дахів.

— Я бачу його!

Але з такої відстані було видно лише чорний силует стрілка, який обережно наближався до слухового вікна. Тим більше, що й одягнений він був у все чорне.

— Він небіжчик, — прошипів Стас. — Давайте, за ним!

— Безглуздо. Вони не встигнуть.

— Що сталося? — обережно запитав Славик, який саме підійшов до нас.

— Нічого.

— Стрілок, — сказав я.

Урки пострибали в одну з машин і рвонули з місця.

— Вони його піймають?

— Навряд чи. Знайдуть хіба що рушницю чи пару гільз.

— Ну, тоді все нормально.

— Дивлячись, що робити потім. Іноді й цього достатньо, щоб знайти його.

— Пари гільз? — перепитав Славик якось вже занадто нервово. — Але ж це ще нічого не доводить.

— Все і цілком, — сказав я. — Хоча сьогодні він зіграв на нашу користь.

— Так, — погодився Боб. — Молодчина.

— Ти задоволений? — запитав він Стаса, який підійшов до нас після того, як його бійці повернулися з порожніми руками — без снайперської гвинтівки, гільз і самого стрілка.

— Цілком.

— Може, поїдемо за грошима?

— Їдьмо, — кивнув Кубар. — Хоча ще зарано. Каси ще не буде.

Їхні автомобілі їхали попереду і позаду нас, вказуючи дорогу блиманням фар і сигналами поворотів. Не хотілося ані розмовляти, ані лаятись. Славика дрібно трясло, а я думав про попередження Макса щодо того, що нам краще не зачіпати Кубаря, і про те, що він зробив із файлом моєї особової справи, нагадуючи про це.

Боб налаштований на стрілянину. Для нього все очевидно: нас підставляють, ми мстимо, і після цього до нас не може бути претензій ані з боку злодіїв у законі, ані з боку нового покоління урок.

— Ліворуч, — раптом сказав водій.

До казино залишалось метрів із двісті, а на бічній вуличці стояло кілька автомобілів із блимавками на дахах і гербами місцевих загонів спецміліції на бортах.

— Он іще, — на наступному перехресті причаївся фургон для перевезення ув’язнених, а ще далі, під прикриттям колісного бронетранспортера, кілька автомобілів начальства, що приїхало нас арештувати.

— А вони всерйоз приготувались, — гмикнув Боб, задоволений тим, що перед від’їздом розпорядився кинути в багажник кілька гранатометів. — Постріляємо.

Що ж, серйозними були знайомства Кубаря в цьому місті, якщо він зміг улаштувати наш арешт такими силами, та ще й мав змогу викупити нас у них після того, як під час затримання ми перестріляємо щонайменше десяток правоохоронців.

Охоронець, який їхав на задньому сидінні, почав діставати з сумки і роздавати гранати й автоматні магазини.

— Є в мене ідея, — сказав я.

— Тут і так усе зрозуміло, — не повертаючись, відповів Боб.

— Довірся мені.

— Тобі? — гигикнув він. — У труні й у трояндах?

— Гаразд, тоді діємо за планом.

А за планом першими в казино повинні були увійти ми зі Славиком, щоб порахувати озброєну охорону і, розпочавши стрілянину, відвернути її увагу від входу і кабінок з букмекерами й панянками, котрі обмінюють гроші на фішки.

— Рушайте, — сказав Боб. — У вас є вісім хвилин.

Машина зупинилась біля яскраво освітленного входу в казино. Ми пройшли повз діжки з пластиковими деревцями, кивнули усміхненому швейцару і рушили у бік обмінних кабінок.

— На всі, — сказав я дівчині у форменній блузці і косинці замість краватки. — Дрібнішими.

Вона виставила переді мною кілька стовпчиків рожевих і блакитних жетонів, притримавши пальчиком один із них:

— На користь казино?

— Ні, — сказав я. — Ми прийшли пограти.

— Хай щастить.

Було ще рано, і народу виявилось небагато. В ігровому залі гра йшла навіть не за кожним другим столом, і круп`є нудилися біля начищених коліс рулеток і нерозпечатаних колод карт.

— У «Блек Джек» чи в рулетку? — запитав я Славика, не сумніваючись, що через незнання він залишить право вибору за мною.

— У рулетку, — зненацька розважливо відповів Славик. — Шанс виграшу тут становить шістдесят один відсоток, а в карти — близько п’ятнадцяти, та й то, якщо вийдуть усі двійки і вальти.

— Чудово, — для мене це було новиною, хоч у службових справах якийсь час мені в буквальному значенні довелося жити за ігровим столом. — Скільки ти сказав відсотків?