Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

— Тільки тепер цим займемося ми, — відповіла Даша.

О пів на одинадцяту я розіпхав по кишенях гранати, ще раз перевірив подарований Бобом пістолет, поцілував Оленьку і виїхав.

Охоронці мали вирушити хвилин через двадцять.

«Івашин Богдан Степанович. Рік народження — 1965. Місце народження — село Чопович Житомирської області. Засуджений за збройне пограбування (умовно), розбійний напад (звільнений достроково), проходив по справах: злочинне вимагання, підбурювання до убивства, злочинне вимагання, убивство (звільнений з-під варти за браком доказів). Зараз мешкає за адресою: м. Київ, вул. Великого Поета, буд. 14, кв. 27. За неперевіреною інформацією з 1987 р. є членом бандугруповання, відомого як „Кубарівці“. Ліквідація схвалена слідчим відділом Головного Управління.»

…Першим із під’їзду вибіг вилицюватий охоронець, тримаючись однією рукою за пістолет під сорочкою, а іншою підносячи до рота портативну рацію. Щось сказав, озираючись навсебіч. Повз нього пройшли діти і бабуся з кошиками, повними порожніх пляшок. Він сказав ще щось. Під’їхав автомобіль із затемненим склом, і з дверей побудованого років двісті тому будинку вийшло ще двоє охоронців і громадянин Івашин, трішки округліший, трішки старший, трішки засмагліший, але з таким самим, як і в решти, похмурим виразом серйозності на розсіченому шрамом чолі. Усі разом озирнулись ще раз, збігли сходинками, повели його до відчинених дверцят машини.

Ляснули дверцята. Водій додав газу, і вони рушили. Назустріч мені. Я їхав на швидкості, якнайпридатнішій для того, щоб кинута граната пробила лобове скло і вибухнула саме біля другого сидіння.

Машину підкинуло на місці, і вона зупинилась.

Розвернувшись, я під’їхав до неї і розстріляв усю обойму в пасажирів.

Приліпивши на залишки лобового скла незаповнений бланк ліцензії на знищення, я залишив місце злочину.

«Хайфізов Ельдар Мамедович. Місце народження — Казань. Рік народження… злочинне вимагання… убивство (засуджений умовно), пограбування… вимагання, зґвалтування… (через брак доказів)… Є членом бандугруповання, відомого як „Кубарівці“. Ліквідація схвалена слідчим відділом Головного Управління».

Дівчина ледь встигла перевернути на скляних дверях табличку:

коли охоронці на чолі з Бобом увірвались в розташований у напівпідвалі антикварний магазин. Не замислюючись, розстріляли охоронця в плямистому комбінезоні, котрий не встиг навіть підвестись зі стільця біля дверей. Автоматною чергою посікли плечистих продавців зі стрижками боксерів-початківців. Перекинули кілька полиць з порцеляною та еллінською керамікою. Самого ж Хайфізова пристрелили в кабінетику позаду торгового залу. Він спробував стрельнути у відповідь, але не встиг, — упав, підігнувши ноги, чим вельми полегшив роботу судмедексперта, який обводитиме його крейдою.

«Логин Анатолій… 1967… злочинне вимагання… Ліквідація схвалена слідчим відділом Головного управління.»

Він відчинив двері, упіймавшись на старий як світ трюк «Хто там — телеграма». З діркою в чолі відлетів у глибину передпокою. Заверещала «коханка, 1984 р.н., непрацююча», а я натиснув на кнопку ліфта.

«Гайваровський… Ліквідація схвалена слідчим відділом Головного Управління».

Розстріляний на порозі ломбарду, яким мав честь керувати.

«Фоменко… Ліквідація схвалена…»

Застрелений у потилицю під час обіду в ресторані, що належав самому Кубарю, чоловіком у шкіряній куртці, котрий прийшов після нього, але вже встиг пообідати…

— Чим саме? — запитав слідчий, засунувши бланк ліцензії в папку.

— Так, дурницю якусь — м’ясо, півпляшки білого, два еклери, ну і кава.

… і поїхав на великому чорному мотоциклі.

До четвертої години дня Стас Кубарев залишився сам.

Але, як з’ясувалося під час зустрічі, ці новини його майже не засмутили. Для бізнесу, що ось-ось повинен був сам прийти до його рук, все це було якнайдоречніше — ділити на один завжди приємніше, ніж на сім чи навіть на три.

А телевізійникам буде чим заповнити вечірні випуски міських новин.

— Глібовський, — змахом руки саджаючи клас, сказав директор школи, — вийди, будь ласка.

— Що сталось? — злякалася вчителька.

— Нічого-нічого, — сказав він. — І речі свої забери. Підручники, зошити.

Він вийшов зі мною в коридор і, нічого не кажучи, повів на поверх, де навчались учні молодших класів.