Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

На щастя, на вчительському столі стояло те, що цілком мене влаштовувало. Не бог зна що, але все ж такий, що харчується нормальними дискетами, а не магнітофонною стрічкою, як його хворі на прогресуючий склероз товариші.

Він запустився з першого разу і навіть не зажадав від мене пароля. Повернувши екран монітора так, щоб з вулиці не було видно його світла, я вставив дискету і натиснув «Enter».

Комп’ютер загурчав надірваними нутрощами і видав повідомлення: «Ви готові підтвердити ваше право на доступ до цієї інформації?»

Я висловив повну готовність і після наступної вимоги співпрацювати ввів код особистої ідентифікації.

У будований у системний блок динамік запищав бравурним мотивчиком на кшталт державного гімну, а монітор спалахнув трипалим гербом і гаркнув:

а потім дрібніше:

І курсивом:

— Ви можете увійти в інформаційну мережу Головного Управління. Наберіть запит на інформацію, що вас цікавить. Коди розділів містяться у файлі SPRAWKA.INI.

І раптом із неприхованою ніжністю до моєї потилиці притулилося дуло пістолета. Повільно відірвавши руки від клавіатури, я підняв їх угору.

— І що це означає? — запитав мене Боб.

— Лише те, що ця штука не працює, якщо її не підключити до телефонної лінії.

— Я не про це, — прохрипів він. — Ти мент? Запитую ще раз: ти мент?

— Напевно, так. Хоча мені ніколи не подобалось, коли мене так називали. Тим більше ти.

— Відпусти його, — а це був Славик. — Повільно.

— Ти не знаєш, що робиш, — спробував зупинити його Боб.

— Стріляю. Раз…

— Відпускаю, відпускаю, — Боб засунув пістолет у мою праву руку.

— Звідки в тебе зброя?

— Вона іграшкова, — посміхнувся Славик, показуючи мені пістолет. — Знайшов у коморі. Коли ти пішов, а цей вискочив слідом, я подумав, що тобі не завадить моя допомога.

— І ти теж? — вигукнув Боб.

— У якому сенсі?

— Мент, ось у якому.

— Що значить теж? — не зрозумів Славик. — А хто ще? — останнє «щ» застрягло у нього в горлі.

— Славик, — я знав його так давно, що без зусиль міг переконати в чому завгодно.

— Тихо! — закричав він. — Скажи мені тільки одне! Це правда?

Я приречено похитав головою, віддаючи Бобові його пістолет. Ну не стріляти ж мені в людину, яку я повинен був охороняти.

— А тепер поговоримо, — сказав Боб, і Славик підтримав його.

— Так, нам багато чого потрібно сказати один одному.

— Я вважав тебе своїм другом, своїм єдиним другом, а ти! Ти приставлений, щоб стежити за мною!

— Тебе розірвуть на шматки, варто мені сказати хоч слово!

— Скільки доносів ти настрочив?

— Кожен, хто убив мента, вважається авторитетом!

— Ти спеціально приходив до мене додому…

— Я уявляю, що з тобою зробить татко…

— Ти втрутився в моє особисте життя…

— … якщо тебе ще…

— … усі мої невдачі…

— … довезуть до нього.

— Через тебе!

— Ви все сказали? — я не перебивав, чекаючи, коли вони замовкнуть. — Тоді йдіть до біса. До татка ти мене не повезеш. Якщо хочеш, убивай зараз. А ти, завтра ж, з нареченою чи без — на літак і додому. Цим ти й дарма не потрібен, а якщо потрапиш до рук Стаса, то в кращому разі побачиш сонце по дорозі в морг або під час прогулянок у слідчому ізоляторі.

— Ми заберемо його з собою, — сказав Боб.

— Ваша справа. Що ж, нехай краще він варить зілля для мафії, аніж для психічно хворих урок. Тепер ви граєте без мене. Я ж мент.

— Та ні, ти гірше, — вдивляючись у екран дисплея, процідив Славик. — Ти співробітник Головного Управління.

— Одне прохання, — звернувся я до Боба. — Не кидай його тут. І завтра ж відвези додому.

— Завтра не вийде, — повідомив Боб, зводячи курок крупнокаліберного «бульдога». — Татко наказав нам прийняти бій. Ми не можемо виїхати, не порішивши цього діяча.

— Тоді вам придасться і це, — витягши дискету, я простягнув її Бобові, а потім і Славику, але ні той, ні інший не забажали її взяти. — З її допомогою ви матимете всю інформацію про нього.

— То ти…

Дякувати Богу, Славик був нехай трохи нервовим, але все ж славним хлопцем. Він подарував мені цей шанс саме тієї миті, коли Боб почав натискати на курок пістолета. І я скористався можливістю зобразити зганьблену доброчесність:

— Я прийшов сюди лише для того, щоб довідатись, із ким ми маємо справу. І не більше.