Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

Я занудьгував у передчутті щиросердних зізнань.

— Ти правильно зробив і правильно живеш, — не вгамовувався Боб.

— Ти не знаєш, як називається ця зірка? — запитав я таким самим тоном, яким запитували в мене нудні дівчата, коли я намагався розбудити в них інтерес до себе словами любові.

— Сиріус, — відповів Боб. — Собача зірка. Але ти знай, що коли буде погано, я завжди допоможу тобі.

Він грав у дорослі ігри і говорив саме ті слова, що їх, на його думку, належало говорити чоловікам.

— А коли прийде час — уб’єш?!

— Даремно ти з нею зв’язався, — а що він ще міг відповісти. — Принаймні я попереджу тебе і зроблю це без зайвого болю.

— Класний ти дядько, — захоплено вигукнув я.

— Я серйозно.

— Я теж. Просто гіперкласний.

— Готово, — Славик вимкнув газ і поклав гарячу ложку на блюдце. — Тепер охолоне — і можна буде пробувати.

Щоб приготувати наркотик, йому знадобилося не так багато: третина склянки прального порошку, цукор, розчин для зняття лаку, два пакетики м’ятного чаю, вугілля (яке довелося замінити паленими сірниками), дві упаковки якогось антиалергена, димедрол (вісім відсотків від загальної маси), кілька кубиків льоду (у якості кристалізатора) і мокрий рушник, яким він обмотав обличчя, щоб не вчадіти від усіх цих випарів.

— Це найбільша маячня з усього, чим мене намагались нагодувати, — вишкірився Стас.

— Чому маячня? Ця штука повинна працювати.

Він узяв із шухляди ніж, зішкріб дрібний пил нагару і запропонував:

— Пробуйте.

— Ніколи, — відмовився Стас. — Я не купуюсь на таке лайно.

— Слухай, особисто мені це вже набридло. Досить торгуватись. Не хочеш — не треба. Бобе…

Боб кивнув і вийшов із кухні; за мить повернувся, штовхаючи перед собою одного з урок.

Я умочив подушечку великого пальця у наркотичний пил і підніс її до ніздрі кубарівця.

— Не смикайся. Дихай, давай. А тепер іншою.

Стас спостерігав за нами, відверто глузуючи.

— Ну як? — запитав він свого бойовика.

— Пече, — мовив той. — І…

І тут він замахав руками і закричав:

— А! А! А! А-а-а! — падаючи на коліна і затуляючи очі.

Його затрясло, шкіра на руках і обличчі почервоніла, а зелені смуги на сорочці потемніли від поту.

— Агов, — покликав його Стас.

Але той лише трясся і нескінченно квилив:

— А-а-а-а-а-а…

— Що це?

— Дурниця, — самовдоволено відповів Славик. — Рівень другого курсу. Це називається «сорок чотири оргазми на годину». У нього, — він тицьнув пальцем у бік урки, який саме замовк і почав пускати слину, — повна ілюзія сексуального контакту. Правда, потім болітиме внизу живота, але, якщо не зловживати, минеться без наслідків.

— То він що, — вичавив із себе, насупившись, Стас, — кінчає?

— Відчуває оргазм, — кивнув Славик. — Доза невелика, і хвилин через п’ять він повернеться до нас.

— Нічого собі! А якщо дати це жінці? — запитав Стас.

Боб усе ж змусив себе відвернутися від урки:

— Виставу закінчено. І ти все зрозумів. Адже ти все зрозумів?

Стас кивнув.

— І тепер даси нам спокій, впевнений у тому, що нам нічого робити на твоїй землі.

— У нас свої справи, а в тебе свої, — додав я. — Ти спокійний, і ми у безпеці. Хлопчиків твоїх ми відпускаємо, тебе, звичайно, теж. Зброю віддаємо. Я дуже сподіваюся, що ми більше не зустрінемось. Згода?

— Згода, — кивнув Стас. — Я можу взяти трохи ось цього? Спробувати?

— Звичайно, можеш забрати все.

— Усе не можна, — зупинив його Боб. — Я хлопцям віднесу. Їм сподобається.

Нам ще довелося почекати, поки отямиться після екстазу кубарівець. Навіть після того, як він зміг усвідомлено пересуватися, його ще згинало навпіл і час від часу тіпало.

Сам Кубарев, попрощавшись із усіма, ненадовго затримався біля дверей:

— А що він ще може?

— Усе, — процідив я. — Іди вже.

— Ми повинні працювати разом. Інакше я уб’ю вас.

— Що?

— Пристрелю. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — кивнув Боб.

— Вам не обійтися без мене.

— Чому ж?

— Вам потрібні гроші, вам потрібен ринок збуту і покупці оптових партій, вам потрібно прикриття, вам потрібні цехи. І я зроблю все це.

— Не треба, — заперечив я. — У нас усе це вже є.

— Ні, — не вгамовувався Стас. — Я хочу мати свою долю, і ви працюватимете на мене. Інакше вас чекають пишні похорони.

— Ти так і не відповів, що буде, якщо дати цю штуку жінці? — запитав я Славика, коли повернувся до кімнати.

— Те ж саме, але їм не варто давати «дві четвірки», — стомлено відповів він. — Миттєва залежність, що може спричинити навіть летальний результат. А тепер вибач, але я піду спати.