Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

— За покупками. Сергій зазирнув у холодильник і каже, що він порожній.

— Який Сергій? — було холодно, і я переминався з ноги на ногу.

— Водій, — пояснив Боб. — Одягайся, а то ми залишимось без сніданку.

— Добре, — я зіщулився. — Вмитися можна?

Ми поїхали утрьох — один із охоронців залишився у квартирі, напевно, на випадок несподіваної атаки ворогів.

— Магазини ще зачинені, — я напівлежав на задньому сидінні, смакуючи огидну сигарету.

— Поїдемо на базар, — сказав Боб. — До речі, ти знаєш якийсь поблизу?

— У Старому місті, — кивнув я.

Зрозумівши зміст жарту, реготнув водій, а Боб наказав йому пригальмувати біля найближчої зупинки тролейбуса, де ми простояли хвилин із двадцять, очікуючи перших пасажирів.

— А вони тут пізно прокидаються.

— Сьогодні субота, — мовив водій, а Боб вийшов з машини, щоб дізнатись, куди ж нам їхати.

Базар, попри ранню годину, гудів на диво щільними рядами продавців і покупців.

— Ти знаєш, що їдять вагітні? — запитав Боб, зупиняючись перед рядами з картоплею і городиною.

— Усе, — сказав я. — Як пацюки, від крейди до яєчної шкарлупи.

Він вирішив, що я знущаюсь.

— Там багато кальцію.

— Зрозуміло, — і він почав закуповуватись, змушуючи продавців відтягати до машини мішки з картоплею, головки сиру, сметану, кільця ковбас і ящики першої тепличної полуниці.

Виник невеличкий конфлікт із м’ясниками, які хотіли сунути свинячу тушу на заднє сидіння, але наштовхнулись на непохитний спротив охоронця.

— Навіть відстрілюючи усіляких телепнів, спочатку підстилають клейонку! Тут же все заюшиться кров’ю!

Класти тушу у вщент забитий багажник відмовлялися м’ясники, просто-таки волаючи, що м’ясо смердітиме бензином, і його можна буде тільки викинути, якщо ми раптом від нього відмовимось.

Примирити їх зміг тільки Боб — найняв таксі і відправив у ньому свинину в супроводі одного з м’ясників, назвавши йому Дашину адресу і попередивши, що якщо посилка дорогою загубиться, то завтра Боб власноруч розпродаватиме тіло самого м’ясника:

— …ось на цьому твоєму базарі.

У ту ж машину завантажили усе, що не вмістилось у машину охоронців.

— Може, вже досить? — запитав я.

— Як? — здивувався Боб. — А нам їжу купити?

Для «нас» він закупив безліч пакетів, баночок і згортків, не забувши ані про алкоголь, ані про сигарети (оскільки у всій цій компанії курив тільки я, то для мене), ані про зубну пасту, туалетний папір, і навіть поліроль для меблів.

— Ну, а це навіщо?

— Ти бачив цю бабусю? Вона старенька, їй їсти щось треба. А так і ми корисну штуку купили, і вона на хліб заробила.

Словом, усе це зайняло більшу половину вітальні, перекривши доступ до телевізора і балконних дверей.

— Це була твоя ідея? — запитала мене Даша.

— Його, — підтвердив Славик, і навіть зрадник Боб кивнув головою і додав:

— Я зараз відправлю хлопців купити холодильник.

— Ні, — Даша врешті втрутилась. — Якщо ти це зробиш, я змушу тебе купити в мене цю квартиру разом із цим усім.

— У кого які плани? — запитала Даша після того, як нам все ж вдалося пообідати, а більшості — ще поснідати.

— А що? — поцікавився я.

— Може, розважимось?

— Чудово! — зраділа Оленька, а разом з нею і Боб з охоронцями. Останні, на щастя, не так галасливо. — А куди підемо?

— У кіно? — запропонував Славик (як кожен закоханий, він шукав місця, де можна усамітнитись).

— Сьогодні увечері непоганий баскетбол, — запропонував охоронець. — А що? У газеті написано. Я можу показати.

— Може, на концерт? — запропонувала Оленька.

— Тобі не можна, — відрізала Даша.

— А що мені можна? — образилась вона.

— Свіже повітря, моціон, гімнастика перед обідом.

— То що ж ми будемо робити?

Повернувся охоронець із рекламною листівкою, якими зазвичай забивають поштові скриньки.

— Ось, будь ласка, баскетбол.

— Ну, а що там ще пропонують? — запитала Даша.

— Жалюзі, — прочитав охоронець і одразу продовжив. — У зоопарку оженили слона. Привезли йому слониху.

— Таткові б це сподобалось, — протягнув я. Боб постукав пальцем по скроні, а Оля штовхнула мене ліктем під ребра.

— Знову кіно, виставки…

— У таку спеку?

— … китайський ресторан, парк атракціонів.

— Хочу в парк атракціонів! — сплеснула в долоні моя наречена.

— Тільки якщо ти не будеш… — почав було Славик, але я зупинив його.

— Нічого, крім моціону і гімнастики.

— Угу, — кивнула Оленька.

— Ми обіцяємо.