Євген Є - Місцеві хроніки Харлей Девідсона

Ми не вставали з-за столу до самого вечора.

Охоронці тричі бігали за горілкою і щоразу приносили цілі гори солодощів, якими Боб намагався пригощати Дашу. Сестричка ж ніжилася в обіймах Славика, а він лише блаженно усміхався, поглядаючи на нас крізь запітнілі окуляри, і сперечався з Оленькою про рівень викладання у Сорбонні і Манчестері.

— Студент не повинен сам обирати дисципліни. Бо так виходить, що фізик вивчає біологію, а хірург — античну драму.

— Різноплановість свідчить про рівень інтелекту.

— Жодною мірою! Так само, як по Ай К’ю можна лише зробити висновок про рівень начитаності.

— Чудовий шоколад, — не міг ніяк вгамуватися Боб. — Реклама по всіх каналах. З’їли б хоч шматочок.

— І тоді я беру цю банку і виливаю йому на голову, — розповідав мені охоронець, — і кажу: «Охолонь».

— А той увесь у пиві, дівчина його вже шкодує, що в театр прийшла, народ дзижчить, — закінчив другий.

— Моя донька його обожнює.

— Ходімо покуримо, — запропонував я Оленьці.

Боб, зірвавшись з місця, хотів скласти нам компанію.

— Залишись, — мовив Славик.

— Добре, бос, — Боб ще до мого приходу зорієнтувався у правилах гри і жодного разу не скомпрометував ані мене, ані Славика.

Ми вийшли на сходовий майданчик. Я закурив.

— Ти хотів мені щось сказати?

— Ні, просто набридло все це.

— Ти не злишся, що я приїхала?

Щось змінилося, навіть не знаю що. Але мені було приємно курити поруч із нею, відповідати на її дурні запитання і думати, що так буде завжди.

— А навіщо ви обманюєте Дашу?

— Так уже вийшло.

— Ти такий смішний, — вона провела пальцем по моїй неголеній щоці. — І заріс, як звір. Татко, коли довідався, що ви їй тут нарозповідали, сміявся, а потім сказав, що одразу після весілля вигадає для тебе щось. Що захочеш. Тому не сумуй.

Треба буде перевірити квартиру на підслуховуючі пристрої. Хоча, якщо охоронці зчитували наші розмови із шибок, за допомогою якогось хитромудрого лазера, нічого я не знайду.

— Тобі подобаються мотоцикли? — запитав я.

— Не знаю, — відповіла Оленька. — А тобі?

— Коли стану старим, відрощу собі бороду і виплекаю гладке черевце, — я посміхнувся, — таке, як у тебе, сяду на мотоцикл і поїду собі кудись.

— І покинеш мене?

— Ти виховуватимеш онуків і в’язатимеш шарфи.

— Ти такий хороший, — вона пригорнулась до мене.

— Бобе, — неголосно покликав я.

— Мене тут немає, — почулося через нещільно зачинені двері.

— Винеси мені сигаретку.

— А мені — попити, — додала Оля.

Охоронці оселились в кімнаті Славика, він перебрався до Даші, Боб зайняв диванчик у кімнаті для гостей, а мені постелили на підлозі в ногах у Оленьки.

— Тільки не наступи на мене, — попередив я, вмощуючись на знятих з крісла подушках.

Ранок розбудив мене радісним співом начальника, який хлюпався у ванні:

— Ніхто мене не любить, ніхто не приголубить. Піду я у садочок, наїмся черв’ячків.

Він горланив цю «пісню», репетував її на мотив сирітської «Чужини», до живого допікаючи Боба, який саме готував яєчню.

— І давно він так виє? — запитав я, заходячи на кухню.

— Хвилин із двадцять. Тобі з цибулею?

— Як зробиш.

Він дістав дві тарілки і висипав на них шматки підгорілих яєць.

— Ти чудово готуєш, — зіронізував я.

— Хай тобі чорт, — він скривився, спробувавши свій кулінарний шедевр, — де в них сіль?

— Може почекаємо, коли дівчата прокинуться? — запропонував я, дістаючи з шафи баночки зі спеціями.

— Хто? — для початку він узявся за перець. — Їх же немає нікого.

— Хіба?

— Хлопці — з Олею, Даша зникла, коли ще темно було, а цей усе співає. Зараз чай буде.

Але чай я вирішив заварити сам.

З ванної вийшов усміхнений Славик, ми, не змовляючись, поділились із ним яєчнею. Він буквально проковтнув її, не завваживши, що на зубах шкарлупа, а на смак ця страва нагадує крохмал, яким Боб посолив її.

— Ми залишаємось тут, — раптом мовив Славик.

— Чого це раптом? — запитав у нього охоронець.

— Я запропонував Даші поїхати з нами, але вона повинна завершити свої справи, отож, протягом найближчих двох місяців ніяк не зможе. Словом, ми залишаємось.

— Дуже мило, — підсумував Боб. — А ти що скажеш?

— Рішення боса — закон.

— Не викаблучуйся.

— Я твій хазяїн? Я його донька? Чого ж ти до мене вчепився?

— Тебе поховають!

— У якому сенсі? — Славик, який ще вчора навіть не здогадувався про існування Оленьки, зажадав пояснень.