— А як же В’ячеслав? — обурилася Даша. — Як ти можеш залишитися вдома?
— Отож, — промовив Славик голосом мого боса, — доведеться скласти нам компанію.
— Слухай, — запитав я сестру, — хто цей діяч — наш нічний гість?
— А навіщо ви приїхали до Києва? — вдала, що не почула Даша.
Вона була права — не моя це справа.
Потім я лагодив комору, Славик переглядав папери на кухонному столі, який присунули до вікна, а Даша робила ревізію своїх численних флаконів і футлярів з косметикою.
— Глібе, — покликала вона.
— Що? — запитав я і зайшов у її кімнату.
— Сідай, — вона видавила краплю тонального крему на зовнішній бік долоні і нанесла його навколо моїх очей.
— І що це буде?
— Побачиш.
Даша двічі змушувала мене вмитися, змінюючи тони і концентрацію, поки нарешті залишилася задоволеною.
— Тепер можеш подивитися.
— Чудово.
— Руками не чіпати, поки не висохне.
— А кого ти вирішила назвати своєю подружкою? — встиг запитати я, перш ніж вона зачинилася у своїй кімнаті.
— Юлю, мою нянечку.
* * *
— Ти ще не готовий? — награно здивувався Славик. — Даремно.
— Мене тут просили дещо зробити.
— Хто?
Я вирішив не уточнювати.
Тоді він запитав інакше:
— Що саме?
— Подбати про твій зовнішній вигляд, — я не міг не скористатися цим шансом.
— А чим він її не влаштовує? — цього разу він здивувався по-справжньому. — Я ж серйозна людина і не можу…
— Можеш. Роздягайся.
Залишивши на ньому тільки білизну, я повів його у ванну, де він змушений був мружитись і кричати про алергію на котячу шерсть і суниці, поки я не вилив на нього більшу половину лаку для волосся, що стояв на поличці біля дзеркала. Я зачесав назад чубчик і відкрив високі сократівські залисини, потім підштовхнув його до своєї кімнати.
— Ходімо.
— Я не розумію, навіщо це потрібно?
— Одягай, — я кинув йому найпотертіші зі своїх джинсів. На диво, вони сіли просто ідеально. — А тепер сорочку.
Окуляри він забув у ванні і тепер короткозоро мружився, намагаючись втрапити в рукави і плутаючись у численних ґудзиках.
— Який безглуздий фасон.
— Нормальний, головне — не заправляй її всередину. Спробуй закотити рукави, — порадив я. — Тепер краще.
— А де тут велике дзеркало?
Я вивів його в коридор і відчинив дверцята однієї з шаф.
— Ну, як тобі?
Він ще вагався.
— Здається, непогано…
— Не зрозумів?
— Принеси окуляри. Будь ласка, — додав він уже після того, як я повернувся. — Нічого. А що я взую?
Він мав би підвищити мені зарплату, перш ніж ставити такі запитання.
— Те, що і вчора.
Він із сумнівом подивився на свої строкаті черевики.
— Та якось не дуже вони підходять.
— Зараз виправимо ситуацію, — пообіцяв я, і, понишпоривши у шафці для взуття, знайшов бляшанку із сухим, мов камінь, гуталіном. На превелику силу вимастивши правого черевика, я для певності плюнув зверху і потер його щіткою. Вийшло солідно і подекуди навіть із блиском.
— Зрозумів? — запитав я, даючи зрозуміти, що решту він зможе зробити й сам.
— Цілком, — зітхнув він, беручись за щітку. — Скажи, чому вони тебе так дратують?
— Такі шузи можна було купити тільки сподіваючись, що вони допоможуть упізнати труп, — відповів я.
— З моїм способом життя, — сумно мовив він, — загроза смерті постійна і практично неминуча.
— Не забудь розказати Даші.
— Тепер добре?
— Узувайся.
Що ж, на вулиці я не залишусь. Піду у візажисти або стилісти, працюватиму в кіно, перетворюючи найрізноманітніших Франкенштейнів на милих і славних хлопців. Принаймні перша проба пера вдалася на славу.
Це навіть Даша помітила.
— Я так і думала, — сказала вона, — що все, що було до цього, — це вдале перевдягання.
Сама ж вона виглядала куди краще за нас обох: щось чорне спадало до самої підлоги, відкриваючи при цьому шию і груди, локони, перли, маса сексу і трішки платини.
— Давай поцілуємося, — сказав я перше, що спало на думку.
— Давай, — посміхнулась вона. — Тільки без язика.
— Ви напрочуд гарна, — прохрипів Славик, жадібно облизнувши пошерхлі губи.
* * *
Юля спізнилася хвилин на п’ятнадцять, шанобливо привіталась із Дашею і зніяковіло закліпала чорними віями, знайомлячись зі мною. Славика Даша не представила.
— Можемо виходити, — сказав я, але Даша ще мала тисячу справ — незібрана сумочка, не перевірені крани на кухні…
— Ви йдіть. А ми одразу за вами.
— Так, — підтвердив Славик, — ми вас наздоженемо.
Читать дальше