Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Він ставив його на стіл.

– А хтось підходив до столу після того, як він це зробив?

– Ні, я сидів найближче до нього, і запевняю вас, що нічого йому не підмішував і не підмішував би, навіть якби міг зробити це непомітно.

Містер Саттертвейт говорив досить сухо. Пуаро поквапився перепросити.

– Ні, що ви. Я вас не звинувачую – quelle idée! [16] Ну що за ідея! ( фр. ) Я просто перевіряю факти. Аналіз показав, що в коктейлі нічого не було, – тепер здається, що там нічого й не могло бути. Обидві перевірки дали однаковий результат.

Але містер Беббінґтон не їв і не пив нічого іншого, а якщо його отруїли нікотином, то смерть мала настати дуже швидко. Бачите, куди це нас веде?

– Нікуди, чорт забирай, – вигукнув сер Чарльз.

– Я б так не сказав, ні, я б так не сказав. Це веде нас до дуже страшної ідеї – яка, я сподіваюся, виявиться хибною. Ні-ні, звісно, це не правда – це доводить смерть сера Бартолом’ю… А все ж…

Він насупився, замислився. Інші з цікавістю спостерігали за ним. Він підвів очі.

– Ви ж розумієте, куди я хилю? Місіс Беббінґтон не була в Мелфортському абатстві, тому з неї можна зняти підозри.

– Місіс Беббінґтон – але ніхто й не думав її підозрювати.

Пуаро поблажливо усміхнувся.

– Ні? Цікаво. Ця ідея одразу спала мені на думку – але тільки спочатку. Якщо бідного джентльмена отруїли не коктейлем, тоді його отруїли за кілька хвилин до виходу з дому. Як це могли зробити? Пігулкою? Можливо, щось від розладу шлунку. А в такому разі хто міг це зробити? Тільки дружина. І в кого міг бути мотив, про який більше ніхто не знає? Знову, тільки у дружини.

– Але вони були такі віддані одне одному, – обурливо вигукнула Еґґ. – Ви, певно, не розумієте.

Детектив лагідно їй усміхнувся.

– Я не сперечаюся. Це важливо. Але вам про це відомо, а мені ні. Я бачу факти неупереджено. І дозвольте мені сказати, мадемуазель, – в моєму порт-фоліо всього п’ять випадків, коли жінку вбивав відданий чоловік, і двадцять два випадки, коли чоловіків убивали віддані жінки. Les femmes [17], очевидно, краще вміють вдавати.

– Я думаю, ви справжній монстр, – мовила Еґґ. – Я знаю, що Беббінґтони не такі. Це просто жахливо!

– Вбивство – ось що жахливо, мадемуазель, – сказав Пуаро, і голос його раптом прозвучав жорсткіше.

Потім, уже м’якіше, він додав:

– Але, як людина, що бачить голі факти, я погоджуся, що місіс Беббінгґтон не робила цього. Адже в Мелфортському абатстві її не було. Ні, як уже сказав сер Чарльз, це зробила людина, яка була на обох прийомах – одна з семи із вашого списку.

Запала тиша.

– І що б ви порадили нам робити? – запитав Саттертвейт.

– Не сумніваюся, що у вас уже є власний план, – промовив Пуаро.

Сер Чарльз прокашлявся.

– Нам здалося, що тут спрацює тільки вилучення, – сказав він. – Я збирався поговорити з усіма підозрюваними зі списку, вважаючи їх винними, поки вони не доведуть протилежного. Тобто пропоную виходити з того, що між убивцею та містером Беббінґтоном був зв’язок, і ми маємо застосувати всю свою винахідливість, щоб його знайти. Якщо ми не знаходимо зв’язку, ми переходимо до наступного підозрюваного.

– Це хороший підхід, – схвально відгукнувся детектив. – А які методи ви будете застосовувати?

– Цього ми ще не встигли обговорити. Ми будемо раді дослухатися до ваших порад, мсьє Пуаро. Можливо, ви…

Той виставив долоню.

– Друже мій, не просіть мене вживати активних заходів. За своє життя я переконався, що будь-яку проблему краще вирішувати в уяві. Дозвольте мені бути, що називається, спостерігачем. Продовжуйте розслідування, яке сер Чарльз так талановито очолив…

«А як же я? – подумав Саттертвейт. – Ох уже ці мені актори! Вічно грають головну роль у світлі софітів!»

– Можливо, час від часу вам знадобиться думка радника. Ним буду я.

Пуаро всміхнувся Еґґ.

– Що скажете, справедливо, мадемуазель?

– Чудово, – відповіла та. – Переконана, ваш досвід буде для нас дуже цінним.

Вона нарешті розслабилася. Глянула на годинник і зойкнула.

– Мені час додому. У мами буде серцевий напад.

– Я вас відвезу, – сказав сер Чарльз, і вони пішли.

– Що ж, бачите, рибка таки піймалася, – сказав Еркюль Пуаро.

Містер Саттертвейт, що дивився на двері, які щойно зачинилися за сером Чарльзом та Еґґ, здригнувся, повернувшись до Пуаро. Той глузливо посміхався.

– Так, так, і не сперечайтеся. Ви навмисне показали мені приманку там, у Монте-Карло. Хіба ні? Ви показали мені статтю в газеті. Сподівалися, що вона зацікавить мене, що я буду радий себе зайняти.