Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Це велика ласка з вашого боку, – почав був Саттертвейт.

– Ні, це не ласка. Це цікавість і так, моє травмоване самолюбство. Я мушу спокутувати свою провину. Мій час – ну чого він вартий – і зрештою, нащо мені ті подорожі? Відрізняються лише мови, а людська природа скрізь однакова. Але звісно, якщо ви мені не раді, якщо вам здається, що я втручаюся…

Обидва чоловіки хором заговорили:

– Аж ніяк.

– Звісно ні.

Пуаро перевів погляд на дівчину.

– А мадемуазель?

Якусь мить Еґґ мовчала, і всі троє чоловіків зрозуміли: Еґґ не хоче, щоб Пуаро їм допомагав…

Містерові Саттертвейту здалося, що він знає чому. То була розвага на двох Чарльза Картрайта та Еґґ Літтон-Ґор. Саттертвейтові ласкаво дозволили залишитися через усвідомлення, що він величина, якою можна знехтувати. Але зовсім інша річ – Еркюль Пуаро. Той претендуватиме на роль лідера. Можливо навіть, що сер Чарльз поступиться йому місцем. Тоді плани Еґґ зведуться нанівець. Він дивився на дівчину, співчуваючи її непростому вибору. Ці двоє її не розуміли, але Саттертвейт зі своєю напівжіночою чутливістю усвідомлював, що вона розв’язує дилему. Еґґ боролася за своє щастя…

Що ж вона скаже?

Але що вона зрештою може сказати? Не може ж вона відверто висловити свої думки. «Їдьте, їдьте геть, ваш приїзд усе мені зіпсує, ви мені тут не потрібні».

У Еґґ Літтон-Ґор був лише один варіант відповіді:

– Звісно, – посміхнулася вона. – Ми вам раді.

– Добре, – сказав Пуаро. – Тепер ми колеги. Eh bien, якщо ваша ласка, введіть мене, будь ласка, au courant [14] В курс ( фр. ). ситуації.

Він уважно слухав розповідь Саттертвейта про те, які кроки було зроблено після повернення в Англію. Містер Саттертвейт умів розповідати. Йому особливо добре вдавалося створити атмосферу, показати картинку. Його опис абатства, слуг, начальника поліції Джонсона був захопливим. Бельгієць гучно похвалив сера Чарльза за те, що йому вдалося знайти за каміном недописані листи.

– Ah, mais c’est magnifique, ça! [15]– вигукнув він в екстазі. – Дедукція, реконструкція – бездоганно! Замість ставати великим актором, вам слід було стати великим детективом, сере Чарльзе.

Сер Чарльз прийняв ці овації з належною скромністю – зі своєю особливою фірмовою скромністю. Він багато років приймав компліменти на сцені й стільки ж років цього вчився.

– Ваше спостереження – воно теж дуже цінне, – сказав Пуаро, повертаючись до Саттертвейта. – Спостереження про раптову фамільярність із дворецьким.

– Ви думаєте, в цій ідеї про місіс де Рашбріджер щось є? – з ентузіазмом запитав сер Чарльз.

– Ну, на це варто звернути увагу, – промовив детектив, повертаючись до містера Саттертвейта. – Це натякає нам, власне, на кілька речей, чи не так?

Ніхто не зрозумів, які саме речі маються на увазі, але зізнаватися в цьому нікому не хотілося, тож усі просто пробурмотіли щось на знак згоди.

Потім розповідь підхопив сер Чарльз. Він розповів про їхній з Еґґ візит до місіс Беббінґтон, який майже нічого їм не дав.

– Тепер ви в курсі, – підсумував він. – Ви знаєте, чим займалися ми. То скажіть, що ви сам про це думаєте.

Картрайт нахилився вперед із хлопчакуватою цікавістю.

Кілька хвилин Пуаро мовчав. Трійця спостерігала за ним.

Нарешті бельгієць промовив:

– Мадемуазель, чи пам’ятаєте ви, з яких келихів пили портвейн у сера Бартолом’ю?

Еґґ стривожено похитала головою, аж коли втрутився сер Чарльз.

– Я можу вам сказати.

Він звівся на ноги і підійшов до буфета, дістав звідти важкі гранчасті склянки для хересу.

– Ті були трохи іншої форми, звісно, – більш закруглені – саме для портвейну. Толлі купив їх на розпродажі у старого Ламмерсфілда – цілий набір столового скла. Я похвалив їх, а Толлі не треба було так багато, тож він подарував частину мені. Гарні, чи не так?

Пуаро взяв келих і покрутив його в руці.

– Так, – мовив він. – Гарний екземпляр. Я так і думав, що вони пили з чогось такого.

– Чому? – вигукнула Еґґ.

Детектив просто всміхнувся їй у відповідь.

– Так, – вів він далі. – Смерть Бартолом’ю Стренджа можна досить легко пояснити. Чого не скажеш про смерть Стівена Беббінґтона. Ох, якби ж тільки було навпаки!

– Що ви маєте на увазі під «навпаки»? – запитав містер Саттертвейт.

Бельгієць повернувся до нього.

– Ну ось подумайте, друже. Сер Бартолом’ю – відомий лікар. Такого можуть убити з багатьох причин. Лікар знає секрети, друже мій, важливі секрети. У лікаря є певна влада. Уявіть собі пацієнта на межі безумства. Одне слово лікаря, і того ізолюють від суспільства – яка спокуса для розхитаної психіки! Лікар може мати підозри щодо раптової смерті одного зі своїх пацієнтів – о так, для вбивства лікаря існує багато мотивів. Тож, як я і кажу, простіше було б навпаки: якби сера Бартолом’ю Стренджа вбили першим, а Стівена Беббінґтона – другим. Тоді можна було б сказати, що Стівен щось бачив і щось підозрював щодо першої смерті.