Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Може, це якось пов’язано зі шлюбом, – сказала дівчина. – Священики часто вінчають людей. Можливо, хтось був двоєженцем.

– Або це якось стосується народження чи смерті, – припустив Саттертвейт.

– О, це надто широке поле, – мовила Еґґ, суплячись. – Нам доведеться підійти до цього інакше. Відштовхнутися від того, хто був на прийомах. Зробімо список. Список тих, хто був у вас, сере Чарльзе, і в сера Бартолом’ю.

Вона взяла в Картрайта папір і олівець.

– Дейкези були на обох прийомах. Ще та жінка, схожа на зів’ялу капусту, – Віллз. Ще міс Саткліфф.

– Енджелу можна не включати до списку, – мовив сер Чарльз. – Я знаю її багато років.

Еґґ обурено насупилася.

– Ні, так не можна, – заперечила вона. – Вилучати когось зі списку лише тому, що знаємо його. Ми маємо підходити до справи раціонально. До того ж я, наприклад, не знаю нічого про Енджелу Саткліфф. Вона так само могла вчинити злочин, як і інші. Про мене, то вона – навіть вірогідніше за інших. У всіх акторок насичене минуле. Думаю, вона взагалі найперша підозрювана.

Дівчина з викликом глянула на сера Чарльза. В його очах теж зблиснули іскри.

– В такому разі й Олівера Мендерза вилучати не будемо.

– Як це міг зробити Олівер? Він і до того багато разів зустрічався з містером Беббінґтоном.

– Він був на обох прийомах, і його поява… дещо підозріла.

– Гаразд, – сказала Еґґ. Вона замовкла і додала: – У такому разі я б дописала ще маму та себе. Усього шість підозрюваних.

– Я не думаю, що…

– Ми зробимо все як слід або ніяк. – Її очі зблиснули. Містер Саттертвейт розрядив ситуацію, запропонувавши випити.

Він подзвонив, щоб їм принесли напої.

Сер Чарльз відійшов у куток і милувався там скульптурою – негритянською головою. Еґґ тим часом підійшла до Саттертвейта і взяла того за руку.

– Дарма я показую свій характер, – пробурмотіла дівчина. – Може, я дурна, але чому з цієї жінки треба зняти підозри? Чому він так у цьому певен? О Господи, ну чому, в біса, я така ревнива?

Містер Саттвертвейт усміхнувся й поплескав її по руці.

– Ревнощі не приносять нічого доброго, люба, – сказав він. – Якщо ви ревнуєте, не показуйте цього. До речі, ви справді вважаєте, що Мендерз міг це зробити?

Еґґ усміхнулася – дружньою дитячою усмішкою.

– Звісно ні. Я вписала його, щоб цей чоловік не тривожився. – Вона повернула голову. Сер Чарльз і досі похмуро роздивлявся скульптуру. – Знаєте, я не хотіла, щоб він думав, ніби я закохана в Олівера, бо я ж не закохана. Як усе складно! А в нього знову це ставлення, у стилі «Благословляю вас, діти мої». Мені це зовсім не подобається.

– Терпіння, – порадив містер Саттертвейт. – Зрештою все налагодиться, ви ж знаєте.

– Немає в мене терпіння. Мені потрібно все одразу чи навіть швидше.

Містер Саттертвейт засміявся, а Картрайт розвернувся й підійшов до них.

Попиваючи напої, вони узгодили план кампанії. Сер Чарльз повернеться до «Воронячого гнізда», на яке ще не знайшов покупця. Еґґ із матір’ю повернуться до котеджу «Троянда» швидше, ніж збиралися. Місіс Беббінґтон лишилася в Лумуті. Вони спробують дістати в неї всю можливу інформацію і рухатимуться далі в тому чи тому напрямку залежно від того, що дізнаються.

Еґґ нахилилася до сера Чарльза, і очі її блищали. Вона простягла келих і цокнулася з ним.

– Випиймо за наш успіх, – виголосила вона.

Повільно, дуже повільно, дивлячись їй у вічі, він підніс келих до своїх губ.

– За успіх, – сказав він. – І за майбутнє…

Місіс Беббінґтон переїхала до невеличкого рибальського котеджу неподалік від гавані. Вона чекала на свою сестру, яка за півроку мала приїхати з Японії. Інших планів на майбутнє в неї не було. Котедж дивом виявився вільним, і вона зняла його на півроку. Вона почувалася занадто спантеличеною своєю раптовою втратою, щоб їхати кудись із Лумута. Стівен Беббінґтон служив парафіянам церкви Святого Петрока сімнадцять років. То були загалом сімнадцять щасливих мирних років, якщо не враховувати трагедії, пов’язаної зі смертю її сина Робіна.

У неї лишилися інші діти. Едвард перебував на Цейлоні, Ллойд – у Південній Африці, а Стівен був третім офіцером на борту «Анґолії». Сини писали часто й емоційно, але не могли ані прихистити матір, ані скласти їй компанію.

Марґарет Беббінґтон було дуже самотньо…

Але жінка не лишала собі багато часу на роздуми. Вона досі активно допомагала церкві – новий вікарій був неодружений – і проводила багато часу в невеличкому садку біля свого будинку. Для неї квіти були частиною життя. Вона якраз поралася біля них, коли почула, як відчинилися ворота, і, звівши очі, побачила Еґґ Літтон-Ґор і Чарльза Картрайта.